Перший приватний банк у Вінниці

Бізнес без якісного та своєчасного кредитування може не пережити критичні моменти свого існування. Завдяки кредитуванню та іпотекам населення може не тільки розвивати свою справу але й мати житло і транспорт. Далі на vinnytsia.one.  

Для якісного функціонування бізнесу потрібне кредитування. Кредитна система середини ХІХ – початку ХХ століть охоплювала банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи. Також існували ощадні, кредитні і страхові установи.

Перший державний банк

Банківська система орієнтувалась на великі капітали. Головними клієнтами банків були представники дворянства і селянства. Інші верстви населення банки не обслуговували. 

Перший банк в Подільській губернії було засновано у 1865 році в Кам’янці-Подільському. Відкрилося відділення Державного банку.  Він же був єдиним центром банківського та кредитного обслуговування подолян. Імперська влада обмежувала заснування фінансових установ. 

Першими до Вінниці прийшли комерційні банки:

  • відділення Бессарабсько-Таврійського банку, з головним офісом в Одесі (1890-х років);
  • відділення Київського земельного банку;
  • відділення Російського торгово-промислового банку (1902 р.);
  • відділення Російського банку зовнішньої торгівлі (1909 р.);

Надавали короткострокові і середньострокові кредити. Таврійський і Київський земельні банки мали право видавати позики в Подільській губернії. Столичні філіали обслуговували солідних і заможних клієнтів, які могли дати в заставу своє майно. Для менш заможних і дрібніших позичальників кредити столичних банків залишаються недосяжними. 

Щоб надавати позики менш заможним громадянам на допомогу прийшли регіональні комерційні банки. Вони надавали кредити менш заможним та іпотеки під заставу майна. Що також вплинуло на розвиток і забудову міста початку ХХ століття. 

Місцеві банки

Офіційно Вінниця стала другим фінансовим центром губернії у 1911 році. Відкрили в місті Державний і Селянський поземельний банки. 

Стати клієнтом Державного банку було складно. Їх діяльність була строго регламентована державою. Для клієнтів Державного банку надавались додаткові гарантії та послуги, до прикладу кредит видавали під низький відсоток. 

Селянський поземельний банк забезпечував для селян довгострокові кредити для купівлі землі під заставу наділу. 

Для городян була можливість отримати кредити під менші відсотки при зверненні до міського громадського банку. Він спеціалізувався на обслуговуванні саме “малокапітальних” міщан. 

Банки були вигідні для всіх. З одного боку вони стали джерелом прибутку для міста, з іншого – давали городянам кредити під вигідні умови. Для створення такого банку місто виділяло з казни певну суму на статутний капітал. До банку залучали і приватні кошти. Гарантами збереженості коштів клієнтів було міське майно. 

Видане положення про міські банки 1912 року зрівняло їх у правах з комерційними банками і товариствами взаємного кредитування. Таким чином відкрили їм простір і можливості для розвитку. 

Міські і Селянські банки мали більшу вартість кредиту, а ніж державні і невеликі капітали. Середні прошарки населення брали кредити на будівництво. 

Практика утворення міських і сільських банків була розвинута в імперії, але створення на Правобережжі їх штучно притримували. 

Вінницька міська дума неодноразово подавала клопотання до вищого органу влади про створення міського банку з капіталом 10 тис. рублів: 1884, 1887, 1893 роки – усі клопотання було відхилено. 

Крига скресла. У 1904 році міський банк було відкрито. 

Робота банку кипіла: 

  • приймали і видавли внески; 
  • позичали під заставу; 
  • купували і продавали цінні папери; 
  • проводили грошові перекази та комісійні операції. 

Щомісяця міські гласні слухали звіт про роботу банку. У 1910 році основний капітал банку склав 75 тис. рублів. Кредит видавали під 8-10 %(залежало від строку кредитування). 

В банк могли звернутися забезпечені громадяни. Для менш заможних існували кредитні спілки – товариства взаємного кредиту. 

Товариства взаємного кредиту

Товариства взаємного кредиту були дуже схожі на акціонерні товариства. До товариств входили члени, які мали різні рівні вкладів і мали довільний розмір. Капітал товариства міг збільшуватись, або навпаки – зменшуватися. Усе залежало від часток вкладів. 

У Російській імперії такі товариства почали з’являтися у 1871 році. Мінімальна кількість вкладників 50 осіб. 

Щоб вступити до такого товариства потрібно було 

  • мати допустиму кількість прибутків, або поручительство одного з учасників спілки;
  •  гарантією платоспроможності учасника була застава майна або цінних паперів; 
  • претендент не може бути учасником ще однієї такої спілки;
  • у заяві на вступ зазначається розмір кредиту, який потрібен позичальнику;
  • до каси позичальник вносив суму, яка складала 10% від бажаної суми кредиту;
  • гарантією також була підписка в якій особа бере на себе відповідальність за операції товариства.

Пайовиками були лише члени товариства. Мінімальні внески були від 50 до 2500 рублів. Товариства видавали лише короткострокові кредити. 

Станом на 1913 рік у місті діяли такі товариства:

  • Вінницьке купецьке товариство взаємного кредиту – 1911 р.;
  • Вінницьке товариство взаємного кредиту – 1907 р. (від початку мало 36 членів з річним обігом 5523 тис. рублів. Через два роки 922 члени з річним обігом 26 876 тис. рублів);
  • Вінницьке землевласницьке товариство взаємного кредиту – 1912 р.;
  • відділення Житомирського міського кредитного товариства.

Дрібніші установи кредитування

Позичково – ощадні товариства були створені для кредитування менш заможних людей. 

  • члени одного не могли бути членами іншого товариства;
  • кожен член міг мати не більше одного паю, який не міг перевищувати 100 рублів, і не нижчий – 5 рублів;

Основні функції таких товариств:

  • приймали грошові вклади;
  • укладали позики;
  • видавали коротко і довгострокові кредити;
  • здійснювали посередництво при купівлі предметів, які необхідні для господарських потреб їхніх членів;
  • були посередниками при продажі товарів своїх вкладників. 

Такі товариства виступають своєрідними гарантами вкладів. 

Позичково-ощадні товариства станом на кінець ХХ століття:

  • Перше Вінницьке позичково-ощадне товариство. Засновник граф С.Г. Грохольський, розпорядник К.Е. Падлевський. 
  • на початок заснування було 28 осіб (1880 р.)
  • 2762 особи на 1890 рік;
  • 7823 особи на 1910 рік;
  • Друге Вінницьке позичково-ощадне товариство було засноване ремісниками. Головою товариства був Н.І. Люфтман. Засноване у 190 6 році.
  • Староміське товариство було засноване у 1906 році. Очолив його В. В. Боржковський. 

За звітами Першого Вінницького позичково-ощадного товариства бачимо, що позиками користувалися трудові люди: селяни, міщани-хлібороби, дрібні ремісники, інколи духівники, інколи державні службовці.

Найчастіша мета таких позик – купівля худоби, розрахунки за боргами, будівництво, облаштування садиб, оренда ділянок, будівництво шкіл і церков.

Позичкові каси на підприємствах

На підприємствах міста існували свої позичкові каси для працівників. 

  • в реальному училищі створена службовцямиу 1908 році;
  • співробітниками казенного винного складу у 1909 році;
  • співробітники окружного суду у 1911 році;
  • землевласницьке товариство взаємного кредиту -1914 року. 
  • учнівська каса дрібного кредитування при учительській семінарії.

Приватні банківські контори

Приватні фінансові установи діяли без гарантії від уряду і не підлягали жорсткій законодавчій регламентації. Основне їх призначення – для посередництва в операціях з цінним паперамаи. Тим не менш вони залучали до себе дрібних клієнтів з невеликим накопиченнями або кількома облігаціями, які прагнули отримати вищий відсоток від обігу свої грошей. Приватним фінансовим установам забороняється приймати внески на зберігання з приростом відсотків.

Найвідомішим власником такого банку був Иосиф Бернштейн. 

Діяли також позичкові каси (ломбарди), які дають позики під заставу золота, срібла і діамантів.  (Інформацію взято з книги Т. Кароєва “Історія має право сподіватися від міста Вінниці блискучого майбуття….”)

Бернштейни – одна з найвідоміших і найбагадших родин у Вінниці початку ХХ століття. Споруда, яка має чотири поверхи на розі вулиць Соборна та Олександра Соловйова збудована Бернштейнами.

Спочатку будинок мав три поверхи. На першому поверсі розміщувався банк, другий поверх – місце розташування Вінницького громадського зібрання (об’єднання міської еліти), третій поверх – помешкання сім’ї Бернштейнів. 

Ісаак Беньямінович Бернштейн був банкіром. Одним із його захоплень було збирання єврейського фольклору на Поділлі. До колекції Ісаака Бернштейна потрапляли казки, анекдоти, хасидські притчі. Збірки його колекцій були видані у Європі в 1890-х роках. 

Ще один член родини – Йосип Борисович, на початку ХХ століття очолив відділення банку Російського і зовнішньої торгівлі. Приблизно в 1896 році був обраний депутатом (гласним) до Вінницької міської думи. Так обирався Йосип Бернштейн цілих 30 років. У думі був захисником єврейської общини, неодноразово виступав головою і членом правління єврейської громади. 

Авторитетність гласного-банкіра Йосипа Бернштейна підтверджує факт, що йому довіряли великі кошти. До прикладу: поміщиця-дворянка  Тереза Красовська, яка в 1918 році відїзджала до Польщі, залишила на збереження Бернштейну свої не малі кошти і коштовності. Після прибуття на місце призначення вона отримала усі свої гроші та прикраси. 

У травні 1920 року Бернштейнів у місті уже не було. У їхньому будинку Директорія розмістила Міністерство фінансів і Міністерство праці. Під час Другої світової війни в будинок потрапила бомба і від нього залишився лише фундамент і перший поверх. Після війни будинок було відновлено і розміщено будинок Вчителя.

Фінансова система, яка почала розвиватися у Вінниці певним чином стимулювала розвиток міста. Кредитування населення допомогло змінити обличчя Вінниці і її матеріальний статус. 

More from author

Історія успіху бізнесу Valentina lingerie

Білизна, скільки таємного і прекрасного можна асоціювати з цим словом. Вважається не тактовним показувати її на людях. Вона знаходиться найближче до тіла і повинна...

Перші контрабандисти у Вінниці

Контрабанда - діяльність яка є поза законом, але промишляли таким видом діяльності з давніх часів. Навіть у ХХІ столітті дана справа є не рідкістю....

Чим славиться бубнівське гончарство

Раніше гончарство було невіддільною частиною українського побуту, а сьогодні глиняні вироби є способом дослідження нашої культури. Одним з головних осередків гончарства була Вінниччина, яка...
.,.,.,.