Бізнес на Вінниччині різноплановий: від невеликих кав’ярень до великих фабрик і заводів, від власних маленьких теплиць до агрокомплексів. Вінничани настільки працьовиті люди, що навіть без великих коштів відкривають власну справу. Далі на vinnytsia.one.
Бізнес – це завжди ризик, який виправдовує себе. Отже, поглянемо у минуле Вінниці…
Як розвивався бізнес у Вінниці на рубежі ХІХ-ХХ століть? Які фабрики та заводи існували? Хто були власники цих виробництв?
Головне
Бізнес – це фірма або підприємство, яке створює продукцію, продає товари або надає послуги споживачам. Структура бізнесу залежить від потреб споживача. Розглянемо на прикладі підприємців середини ХІХ, початку ХХ століть, які потреби і бажання були у населення Вінниці.
Загальна історія
На кінець ХІХ століття Вінниця, хоч і була повітовим містом. Але не мала великих заводів і фабрик в порівнянні з Жмеринкою, Браїловом, Козятином. Більшість населення того часу:
- займаються землеробством;
- працють прислугою;
- займаються роздрібною торгівлею;
- промишляли поденною працею.
Окрім того кожен сьомий мешканець міста був військовослужбовцем. У Вінниці кінця ХІХ століття найбільшими спорудами були не заводи та фабрики, а казарми на Замості, навколо яких виросло військове містечко.
Революція
Вінниця почала змінюватися після 1905 року. У місті настала технологічна революція. На початок ХХ століття налічувалось 45 невеликих підприємств де працювало 516 робітників.
Найбільшими підприємствами Вінниці були:
- сірникова фабрика;
- винокурня;
- пивоварня;
- дві тютюнових фабрики;
- чавуно-ливарний завод;
- цегельні заводи.
Станом на 1912 рік у місті працювало: 10 ресторанів, 9 готелів, 5 друкарень, 5 аптек, 8 пекарень і декілька десятків заїжджих дворів. Існувало три товариства споживачів, які налічували 500 членів, які організовували оптове придбання великих партій товарів для дрібних крамарів.
Заводи
Завод силікатної цегли, який був перший в Україні, належав К.В. Абазі. Збудований 1899 році на Замості. Силікатну цеглу створювали з піску і вапна у автоклавах. Увесь історичний центр Вінниці збудовано з цегли, яка створена на Вінницькому заводі.
Насіннєвий завод АТ “Рабегге і Гізегге” збудовано 1899 року. На заводі окрім іншого обробляли і продавали насіння цукрового буряку. За вартістю продукції яка була виготовлена на заводі, а це 990 тис. руб. на 1912 рік, став одним з найбільших підприємств у Вінниці. Розташовувався на площі біля Залізничного вокзалу.
Суперфосфатний завод. Перший суперфосфатний завод на Правобережній Україні. Збудований 1912 року. Виробляв мінеральні добрива спочатку на власних місцевих фосфоритах, а потім на імпортних.
Механічна взуттєва фабрика “Яструб” – одна з перших спроб механізації виробництва у легкій промисловості. Збудована 1912 році.
Завод Боруха Львовича “Молот” виробляв з готових чавунних болванок металеві вироби, які використовувалися для будівництва. До прикладу одним із виробів заводу є сходи, які розташовані всередині будівлі Торговельно-Економічного університету. Також завод виробляв найпростіші знаряддя праці – борони та не складні машини. Ні сіялок, ні молотарок – не виробляв адже це було складніше. Спеціалізувався завод по виробництву обладнання для цукрових заводів та винокурень.
Невеликі підприємства
Технічна та електротехнічна контора С.Л. Ройзенбудта та І.Б. Поляцкіна, яка розміщувалась на вулиці Поштовій, у центрі. Займалась облаштуванням каналізації, водопроводу, колодязів та ванних кімнат, налаштовували освітлення в приватних будинках.
А.Л. Хаїт мав водопровідну та механічну майстерню в яких виробляв парові котли і ремонтував їх. Облаштував винокурні, паро- і водопроводи на заводах і в будинках. Влаштовував ванни з підігрівом і душові кабіни.
Їхні конкуренти:
- водопровідно-механічні майстерні І.Г. Зільберта, Х.Л. Розенштейна;
- технічні контори Н. Я. Лошака, І.Ш. Юриха та І.С. Айзенберга.
Відповідно вони здійснювали водопровідні і каналізаційні роботи, встановлювали телефони і забезпечували необхідним обладнанням підприємства харчової і лісопереробної промисловості.
Друкарня Вінницького міського самоврядування. Збудована у 1912 році. Мала найкраще обладнання у губернії, найкращі друкарські машини. Первинне устаткування її коштувало з доставкою 10 930 р., а за перший рік своєї роботи вона заробила 60 тис. рублів. За перший рік роботи друкарня окупила себе шість разів!
Хіміко-бактеріологічні кабінети Д.А. Гольденберга і Подільського товариства сільського господарства займалися дослідженням води і санітарних норм в місті.
Офіційні доходи
Доходи Вінницьких заводів станом на 1910 р.:
- Вінницький винокурний завод – 1260 р.;
- Млин Графа Гейдена – 1440 р.;
- Млин Шварца – 300 р.;
- Пивоварний завод братів Вахневських – 6500 р.;
- Пивоварний завод Фучека – 3588;
- Махорочна ф-ка Дунаєвича – 3900 р.;
- Тютюнова фабрика Зльберштейна – 3564 р.;
- Машинобудівний завод Львовича – 11 200 р.;
- Цегляний завод Мар’яновського і Файгенбаума – 3600 р.;
- Насіннєвий завод АТ “Рабегге і Гізегге” – 21 579 р.;
- Шкіряни завод Годзієвського – 5223 р.;
- Сірникова фабрика Франковського – 9500 р. (Інформацію взято з довідника “Вся Вінниця”, 1910 р.)
Ринки
В центрі Вінниці на рубежі ХІХ – ХХ років розміщувався ринок в районі проживання місцевих євреїв. Назва району Єрусалимка. Спочатку він розташовувався у центрі Єрусалимки. Потім був перенесений на річку Калічу. Причиною перенесення базару було велике забруднення місцевості відходами тварин і сміттям після торгів.
Річка Каліча протікала по Калічанському яру (площа Калічанська біля Центрального універмагу). Торговці, які продавали на Калічанському базарі приносили достатній податки до міської казни. В основному це були євреї. Калічанський ринок мав форму трикутника. Одна сторона – вулиця Пирогова, інша сторона – вулиця Хмельницьке шосе. Верх трикутника прилягав до Православного цвинтаря. Вхід був зверху.
Навколо ринку мешкали безпосередньо працівники базару. За спогадами очевидців ринок було обнесено парканом, а на території ринку було надзвичайно брудно і шумно. Каліча знаходилась на межі міста.
Що можна було знайти на базарі:
- кузню;
- маслобійню;
- млин;
- різню тварин.
Бізнесмени на Калічі поділялись на рівні:
- крамарі (переважно євреї, нащадки давніх єрусалимських торгових династій – аси торгової справи);
- селяни (продавали те що виробили або виростили власною працею, молоко, худобу гнали попасом, до прикладу з Піщанки);
- перекупи (базарні “залізні леді”, які допомагали селянам продати товар, якщо ті поспішали додому).
Калічанський ринок проіснував 60 років
На той час у місті знаходився ще один базар – лівобережний ринок на Замості. Спочатку він розташовувався на Тюремній площі (ріг на перехресті проспекту Коцюбинського і вулиці Київської). Потім його перенесли у 1871 році на Новобазарну площу (Центральний ринок). Лівобережний ринок був більших розмірів і був дешевшим ніж Калічанський. Але Каліча залишається своєрідним центром тяжіння Правобережної Вінниці.
Окрім основних ринків, були ще й спеціалізовані. На вулиці Дровяній та Береговій, поблизу річки – торгували дровами і гасом. На Казанській – переважно промислові і ремісничі товари. На Сінній – торгували фуражем. На Нових ринках, які знаходились на вулицях Пирогова і Велика Олександрівська – харчами та господарськими товарами.
Продавці з базарів потихеньку перебиралися до крамниць. У 1913 році в місті налічувалося 185 бакалійних і 65 мануфактурних, 32 галантерейних магазини. Звичайно, це не усі крамниці, а лише ті, власники яких оплатили рекламу у путівнику “Весь Юго-Западный край”.
Бізнес на рубежі ХІХ-ХХ століть мав свій колорит з місцевими особливостями. Були базарники, середні підприємці і великі магнати. Майже як у ХХІ столітті, але з можливостями ХІХ.