Контрабанда – діяльність яка є поза законом, але промишляли таким видом діяльності з давніх часів. Навіть у ХХІ столітті дана справа є не рідкістю. У Вінниці теж були контрабандисти. Далі на vinnytsia.one.
Незаконне заняття
Контрабанда – це таємне, незаконне перевезення або ж перенесення через кордон держави товарів, коштовностей, інших нерозмитнених речей.
Виникнення контрабанди пов’язують із виникненням кордонів. Ще одним стимулом для становлення цього промислу стали високі митні збори на конкретні товари. В СРСР дуже розвинутою була практика контрабанди через заборону ввозу імпортних товарів.
Тобто стимулом для виникнення контрабанди, можна назвати, заборону на ввезення товарів, нерідко з високою вартістю. Відповідно можливість добре заробити заохочує людей до протизаконних дій.
Передумови контрабанди у Вінниці
Вінниця в різні часи свого існування була під владою Князівства Литовського, Кримського ханства, Речі Посполитої, Російської імперії. Майже всю свою історію вінницькі землі були прикордонними, тобто для контрабанди були всі можливості. Тим більше південні кордони Речі Посполитої не завжди були під повним контролем, радше – формально.
Історичні факти
В середині XVIII століття південні рубежі міста Вінниця доходили до Калічанського яру (Площа Калічанська, біля Центрального універмагу). На окраїні знаходилося два кладовища: Руське і Католицьке.
Руське кладовище розміщувалось на місці універмагу і фонтанів. Католицьке – на місці Центрального парку. На Руському кладовищі хоронили греко-католиків, уніатів і православних. Парк, який знаходиться біля універмагу, де розташована спроектована Артиновом церква, і є Руським цвинтарем.
Люди завжди ставились до кладовища з острахом. Хоча були і такі, для яких кладовище було дуже вигідним місцем. Такими людьми були могильники, жебраки і контрабандисти.
Контрабандисти у Вінниці
Здавна при кожному цвинтарі існувала група з отаманом, які працювали на кладовищі і вдень і вночі. Серед вінничан нерідко можна було почути: “відправився до Шльоми” або до “пішов до Казіка” – це могло означати, що людина померла і її поховали у тому місці де був хазяїном той чи інших цвинтарний отаман.
Старожили-євреї розповідали, що на єврейському кладовищі хазяйнував так званий Нафтуллу Лангера (що на ідиш означає “довгий”). Дана особа заправляла бандою євреїв до Першої світової війни. Про його діяльність часто жартували:
“Якщо Лангер згоди не дасть – похорону не буде”
Жах, який викликали в простих людей кладовища був прекрасним прикриттям для темних справ.
“Пачковози”
На кладовищах в Калічанському яру ховали контрабандні товари вінницькі “пачковози”, так контрабандистів називали місцеве населення.
Чому “пачковози”? Контрабандисти під покровом ночі перевозили “пачки” – тюки закордонного тютюну, чаю та іншого краму.
Контрабандний бізнес серед місцевих був поширений через близькість до кордонів.
Контрабанда на землі Вінниччини надходила переважно з сусідньої Туреччини, Польщі та Австрії. Найбільше прибувало з околиць Кам’янця-Подільського. Звідти йшов шлях, який вінничани наливали Літинським.
Маленька билина
Літня ніч в середині ХІХ століття. Наближаючись Літинським шляхом до цвинтаря тихо приїхали вершник на чолі групи з двох возів. Вершник прикладає долоні до губ та імітує крик нічного птаха. Тиша. Ще раз – і ось уже від цвинтаря на шлях виходять дві темні постаті:
- Скільки у вас?
- Двадцять пачок.
- Добре. Заховаємо у склепах. Але є умова – потрібно через два дні забрати.
Візники і люди з цвинтаря носять до могил важкі тюки. Вершник, залишивши коня, бере пачку на плечі – це хабар, кому треба. Обминаэ міську заставу, зникає в темному підвалі Калічанського яру. Завтра вночі товар віднесуть до міста по цьому шляху. Вранці він з’явиться на базарах.
(Інформацію взято з книги “Місто над Бугом – із історії Вінниці XVI-XX століття” автор А. Секретарьов)
Важка праця, яка була надто небезпечною, приваблювала охочих заробити гроші у важкі час.