Вінницький інструментальний завод (ВІЗ) було створено практично одразу після закінчення Другої світової війни. Він був заснований як державне підприємство, мета якого – забезпечення країни металорізальним і спеціальним інструментом. Згодом ВІЗ став одним із передових підприємств радянської промисловості й був відзначений нагородою на світовому рівні. При цьому, на відміну від інших виробництв, завод успішно пережив кризові часи та продовжує працювати в наші дні. Далі на vinnytsia.one.
Історія
ВІЗ було засновано 1946 року, під час повоєнного розширення радянської промисловості. Багато підприємств потребували відновлення, а деякі взагалі доводилося відбудовувати з нуля. Масштабні будівництва гостро потребували робітників, фінансування й сучасних інструментів, оскільки продукція підприємств, що тоді існували, була застарілою та не відповідала поточним запитам. Саме тому Раднарком СРСР ухвалив рішення про створення кількох великих інструментальних заводів, один із яких розташовувався у Вінниці.
Особливості будівництва
Для будівництва було визначено ділянку площею 4,86 га, розташовану за межами міста поряд із Тяжилівським шосе. Прилеглі до ділянки території були порожніми, що дозволяло в майбутньому розширювати завод.
Коли в 1946 році до місця будівництва прибули головний механік, головний інженер і директор майбутнього заводу, перед ними постали лише болотяна драговина, що заросла кущами, і напівзруйнована будівля колишньої бази облспоживспілки.
Незважаючи на колосальний обсяг робіт, на початок літа 1946 року ВІЗ уже мав свій гараж, відділи головного механіка, капітального будівництва, технічного постачання та бухгалтерію.
5 серпня 1946 року Вінницький інструментальний завод отримав державну реєстрацію. Саме ця дата офіційно вважається днем створення цього промислового об’єкта.
Кадрові питання
Одна з основних проблем, що постали перед керівництвом заводу, – пошук робітників-інструментальників. На той час у Вінниці їх було небагато, та й ті вже були працевлаштовані. Тому було прийнято рішення про навчання працівників у цехах, з подальшою їх перекваліфікацією на московському заводі “Фрезер”.
Поступово кадрова проблема почала вирішуватись, але вона викликала іншу складність – житлоплощу для робітників. Тим, хто не мав свого помешкання, доводилося будувати землянки.
Кількість працівників зростала – у 1947 році на ВІЗ працювало вже 137 осіб, і колектив такою чисельністю вже не міг жити в землянках. Тоді керівництво підприємства вирішило переобладнати частину підвалу головного корпусу під житлові кімнати. Так з’явився перший в історії заводу гуртожиток.
Пізніше робітників почали розселяти в новозбудовані будинки, що розташовувалися в Старому місті й Тяжилові, потім почали будувати власне житло. До 1970 року ВІЗ побудував понад 10 тис. кв. метрів житлової площі, а до 1996 року – понад 35 тис. кв. метрів.
Продукція
Вінницький інструментальний завод спеціалізувався на виробництві металорізальних інструментів для машинобудування – частка цієї продукції становила понад 60 % загального обсягу. Також на заводі виготовляли дрібний спецінструмент – плоскогубці, гайкові ключі, викрутки тощо.
До 1967 року підприємство випускало лише інструменти, та потім освоїло виробництво товарів народного споживання. Спочатку це були гойдалки для дітей, садові ножівки та спортінвентар. Пізніше список розширився, до нього увійшли парасольки, кишенькові ножі, настільні лещата та інше – лише понад 60 найменувань. Були й вельми незвичайні товари – якийсь час завод випускав пір’яні ручки з металу із зображенням Миколи Пирогова.
1989 року, на прохання представників Київського інституту травматології та ортопедії, на ВІЗ організували спеціальний відділ під назвою “Остеосинтез”. Він виробляв набори стабільно-функціонального остеосинтезу, скальпелі, пінцети та зубні протези з металу.
Криза 90-х та наші дні
Наприкінці 1990-х попит на більшість видів продукції підприємства став різко падати, тому керівництво вирішило скоротити обсяги виробництва. Попри те, що невелике зростання прибутку таки спостерігалося, проблема платоспроможності замовників ставала щораз актуальнішою. Оплата за відправлені партії товару надходила або з величезною затримкою, або не надходила взагалі. Намагаючись уникнути банкрутства, адміністрація заводу неодноразово надсилала листи до керівництва країни, проте допомоги ВІЗ так і не отримав, але при цьому зумів залишитися на плаву.
У 1993 році підприємство отримало міжнародну Діамантову зірку якості. А 1996-го, у рік свого п’ятдесятиріччя, завод у процесі приватизації було перетворено на акціонерне товариство.
У наші дні підприємство продовжує працювати, хоча займає трохи більше ніж 20 % від своїх колишніх площ. Території та будівлі було продано через високі земельні податки. Сьогодні заводу належить одне приміщення, де здійснюється виробництво, і один корпус із прохідною. ВІЗ виготовляє ножі для різання буряків, інструменти для створення внутрішнього різьблення, свердла тощо.
Вінницький інструментальний завод – один із небагатьох українських промислових гігантів спадщини СРСР, які продовжують функціонувати й сьогодні. Причому деякі інструменти випускають лише тут, а частина продукції йде на експорт до Прибалтики та інших країн-сусідів. Чи має завод майбутнє? Скільки ювілеїв він ще відзначить? Покаже час.