Професія годинникаря є однією з тих, що зникають. З появою механічних годинників в Україні та поширенням їх популярності чи не в кожній області був технічний заклад, який навчав цій професії. Проте, зараз не збереглось жодного. Свою професію майстри опановують при годинникарях. Так було й з вінничанином Артемом Кирилюком, який перейняв досвід роботи з годинниками від батька, повідомляє Gazeta.ua. Далі на vinnytsia.one.
Перші кроки до роботи з годинниками
Артем Кирилюк народився у Вінниці в родині годинникаря. Його батько займався ремонтуванням годинників вдома, тому, спостерігаючи за його роботою, Артем й сам зацікавився цією справою ще у ранньому віці. Перший годинник розібрав у 5 років. Це було одним із замовлень батька та вже готовим. Коли той побачив, як нещадно син розколупав годинник, дав йому прочуханки. Проте, побачивши жагу до пізнання справи, батько почав навчати особливостям професії.
Годинникарство в армії
У 1994 році Артем Кирилюк пішов служити в армію на два роки. Коли там дізнались про його навички, служба стала проходити у каптерці, де ремонтував годинники військовим та зміг непогано заробити. Роботи було повно, оскільки до Артема ж звертались всі, хто їх мав. По закінченню терміну служби чоловік повернувся у Вінницю на власній машині “Ауді 200”, що на той час було дуже круто.
Після того став орендувати приміщення у центрі Вінниці, аби бути більш незалежним від батька. Серед цікавих замовлень Артем згадує величезний золотий “Ролекс”, що був оздоблений діамантами. Його приніс циганський барон, якому інші майстри відмовляли у ремонті. Артем також боявся подряпати корпус, та врешті решт взяв годинник у роботу. Зробив його швидко та якісно, а власник “Ролексу” виявився щедрим та заплатив за роботу п’ять тисяч гривень, що було гарною оплатою, ще за часів коли долар коштував вісім гривень.
Переїзд до Гайсина
Переїхати в Гайсин Артема Кирилюка вмовив приятель. Адже в місті вже три роки не було майстра з ремонту годинників, тому мешканцям доводилось їхати у Вінницю або Ладижин. Різниця роботи на новому місці в Гайсинському будинку побуту полягала лише у тому, що ремонтувати приносили здебільшого старі механічні будильники та радянські годинники, коли у Вінниці Артем ремонтував дорогі та брендові екземпляри. Але й у Гайсині теж траплялись цікаві замовлення. Одне з них полягало у налагоджені роботи двометрового підлогового годинника, що був зроблений під старовину та виготовлений у Німеччині. Його власник захоплювався антикваріатною справою та, щоб відремонтувати цей годинник, довелось об’їздити багато майстерень по всій Україні, оскільки ніхто не хотів братися за замовлення, бо вважається, що годинники з боєм є найскладнішими. Натомість Артем не відмовив. Чоловік охоче береться за будь-яке завдання, бо відчуває в цьому спортивний інтерес. Свої навички напрацьовував роками та ніколи не зупинявся на досягнутому. Якщо не виходило одразу виточити якусь деталь, то він міг просидіти над нею цілу ніч, аби довести справу до кінця. Та найбільше задоволення Артем отримує, коли дивиться, як годинник починає працювати.
Артему здають у ремонт і на реставрацію годинники з усієї України, також були клієнти з Німеччини, Італії. Одного разу майстра попросили відреставрувати старовинний кишеньковий жіночий годинник, що був виготовлений ще у XVIII столітті. Такі годинники мали заможні дами, їх носили на спеціальному ланцюжку із затискачем, до якого також міг кріпитись гаманець, ключі, ножиці тощо. Серед найскладніших замовлень був срібний швейцарський годинник 1899 року. Його стан був жахливим, стрілок та циферблата не було. Тому довелось підбирати та використовувати елементи з інших виробів, які Артем збирає в окремий ящик для таких випадків. Зрештою й це замовлення вдалось виконати.
