З початком ХХ століття у Вінниці починається стрімкий економічний та культурний розвиток. За короткий термін будувались потужні фабрики та заводи, культурні заклади, житлові будинки, великі магазини і дрібні крамнички, прокладались водопроводи, проводилось електропостачання. На рівні з цим місто потребувало й розвитку освітньої галузі. Далі на vinnytsia.one.
Будівництво першої жіночої гімназії
На той час у Вінниці працювало тільки реальне училище для хлопчиків, а дівчатам доводилось навчатись в інших містах. Для вирішення цієї проблеми тодішній голова міста Микола Оводов доручив головному архітектору міста Г. Г. Артинову розробити проєкт жіночої гімназії. У 1901 році завершилось будівництво, на яке було витрачено 46.748 карбованців.
Гімназія являла собою двоповерхову будівлю в модерністському стилі з білим фасадом. Головною прикрасою фасадної стіни стала трицентрова скляна арка. Приміщення гімназії мало коридорне планування. На першому поверсі розташовувались навчальні класи, кабінет малювання, приймальня, кабінет директора, буфет та гардеробна. На другому — також навчальні класи, бібліотека, актовий зал, кабінет музики, вчительська і приміщення головної наглядачки.
Життя у стінах гімназії
Директором освітнього закладу став керівник та викладач реального училища Петро Турчанинов. На час відкриття гімназія мала чотири молодші класи та ще один підготовчий, а через рік створили ще п’ятий, шостий та сьомий класи.Через 10 років додатково ще був відкритий педагогічний клас, завершення якого означало отримання повної гімназійної освіти, завдяки чому дівчата надалі могли працювати домашніми вчителями або викладачками в навчальних установах. Навчання було дорогим, коштувало 50-100 карбованців на рік, тому навчатись там могли тільки дівчата з заможних родин. За архівними даними в 1903 році освіту здобували 311 учениць: 145 дворянського походження і 116 вихідців з селян.
Навчальна програма закладу включала такі дисципліни як: Закон Божий, каліграфія, математика, фізика, історія, географія, астрономія, природознавство, рукоділля, французька, німецька та російська мови. Крім того, викладали співи, вчителем яких певний час був видатний український композитор Микола Дмитрович Леонтович.
В гімназії були встановленні суворі вимоги до зовнішнього вигляду учениць. Дівчата носили гладку коричневу форму з чорним фартухом, який на свята заміняли на білий.Гімназистки також носили атласний бант, що відповідав їхньому класу. Голову прикрашали чорні фетрові капелюшки. Висоту мереживного комірця та довжину сукні вимірювалася лінійкою, а ліф мав бути застебнутий на всі десять ґудзиків. Ці вимоги діяли і поза територією гімназії.
Подальша доля гімназії
З приходом до влади більшовиків гімназія перетворилась на трудову школу, до якої згодом приєднали акушерську школу та фармацевтичний технікум. А в другу зміну тут проводили курси для медичного персоналу.
У 1935 — 1936 роках гімназію розширили на ще один поверх, через що довелось прибрати арку.
В роки німецької окупації міста під час Другої світової війни у будівлі розміщувались військові казарми, поліцейський оперативний центр, пункт медичної допомоги тощо. В цей час гімназія працювала в Мурах, після деокупації міста — у будівлі теперішньої гімназії № 17, оскільки німці підірвали будівлю, а тільки в 1950-х роках повернулась на своє місце.
У 1961 — 1963 роках реконструкцію навчальної установи довірили архітекторі Антонію Крейчі, в результаті якої були відновлені класи, їдальня, добудований спортзал, а фасад прикрасили скульптурами. Але загальний вигляд будівлі все ще мав характерні риси, закладені Артиновим. Після здобуття незалежності у 1991 році споруда отримала статус міської школи № 2, де й продовжує навчати вже не тільки дівчат, а й всіх юних жителів Вінниці.
