Щоб зберегти національні традиції й культуру, необхідно знати історію рідного краю та любити її. Аби залишатись народом, потрібно зберігати його трудову спадщину. Теперішній світ дуже змінився через засилля електронних технологій. Але прадавні ремесла нашого регіону й далі становлять неабиякий інтерес і для дослідників, і для тих, хто своїм покликанням вважає збереження пам’яті про про трудову діяльність того, чим жили наші пращури на Поділлі, пише vinnytsia.one. Далі обговоримо, які 7 ремесел були найважливішими в регіоні, що тепер зветься Вінницькою областю.
Час від часу в нашому краї проходять фестивалі й виставки, які нагадують про ці старовинні традиційні ремесла. Один із них – етнофестиваль “Живий вогонь”, що регулярно проводиться в області, але не лише у Вінниці, а й у таких містах, як Хмільник. І прадавні українські ремесла згадуються в них теж, як розповідало видання Vlasno.info у 2016 році. Сьогоднішні майстри теж вивчають такі традиції роботи з природними матеріалами. Тож давайте дослідимо цю тему.
Гончарство
Гончарство – це один з найпоширеніших видів ручної праці у Вінниці та її околицях. Цьому дуже сприяли природні умови Поділля, адже глини в нас було завжди достатньо. Дуже в багатьох містах і селищах займалися люди виготовленням керамічного посуду, передаючи свої навички з покоління в покоління.
Найбільшого розвитку гончарство набуло в області на початку 20 століття. Тоді, за підрахунками, це ремесло було поширене в 143 її поселеннях. Пік прийшовся на 1920-ті роки, а найславетніші майстри жили в селі Новоселівка Гайсинського району. Там працювали, зокрема, Андрій Гончар (по прізвищу видно, що родинне ремесло збереглося від пращурів), а також брати Герасименки. Ще одним відомим гончарським центром було село Крищинці, розташоване в Тульчинському районі. Там працював, наприклад, Іван Тарасович Гончар, який заклав основу народній вітчизняній скульптурі малих форм. Також особливою гончарною технікою відрізнялись барські майстри і митець із села Жорнище Іллінецького району, Олександр Ганжа, відомий декоративно-фігурним посудом.
На жаль, у наступні десятиріччя сталінський терор зробив свою чорну справу. Народні майстри зазнали переслідувань і репресій, а в роки колективізації влада не давала їм спокійно працювати, накладаючи величезні податки. Прадавнє ремесло поступово занепало, але не зникло зовсім; та й нащадки не забули про нього.
Лозоплетіння
Українці завжди вміли раціонально використовувати природні ресурси. Один із них – це лоза, яка могла послужити для створення іграшок, кошиків, віночків, тину і навіть меблів та елементів інтер’єру. Матеріалом служила часто виноградна лоза, з якої, приміром, плели ємності для зберігання й транспортування продуктів та предметів, але також могли використовувати як матеріал солому, гілки верби, берести або рогози.
Лозоплетіння відрізняється тим, що залишає великий простір для фантазії й креативності митця. Часто виріб має не лише практичну, а й естетичну цінність. Тож не дивно, що вінницькі майстри використовували різні техніки, щоб створювати унікальні й естетично неперевершені вироби. До речі, це ремесло й далі розвивається, дещо адаптуючись до сучасних потреб та смаків. Зокрема, тепер воно часто використовується для створення сувенірів і подарунків для туристів, які відвідують регіон.
Гутництво
Термін, який ви щойно прочитали, може бути не зовсім знайомим. Але слова “гутно” або “гуто” означали “прозорий” або “скло”, тож гутниками називали в давнину склодувів, яких було дуже багато на Поділлі ще в часи Київської Русі. У 18 сторіччі з’являлися склодувні мануфактури, а тепер скло виробляється на підприємствах. Але ручне виготовлення цього матеріалу і досі живе та високо цінується, зокрема, серед колекціонерів.
У минулому гутники виробляли скляні вироби вручну в печах. Процес виготовлення скла включав плавлення сировини, зокрема кварцевого піску й соди. Після цього гутники формували різноманітні скляні вироби: посуд, вікна, пляшки та інші предмети. Це було важким і виснажливим ремеслом, яке вимагало високого рівня майстерності та досвіду.
Ткацтво
Одяг і різні речі з тканини завжди мали попит, тож і на Вінниччині, зокрема в Літині, ткачів було багато. У цьому місті, до речі, і зараз є майстри, які знаються на традиційних ремеслах і можуть відтворити унікальні технології народного мистецтва. Деякі цікаві факти:
- Ткали зазвичай за допомогою спеціальних ручних станків, які передавалися з покоління в покоління.
- Нещодавно в селі Стіна на Вінниччині було створено центр ткацтва Vereta. Там за старовинними станками працюють майстрині, але роблять не тільки традиційні килими чи торби, а й чохли для ноутбуків. Отаке осучаснення стародавнього ремесла!
- У Трипільській культурі ткацтво було вельми розвиненим. Уже тоді люди вдягалися майже по-сучасному. Тканини могли бути зроблені на верстаті або плетені гачком.
Вишивка
Часто невід’ємним елементом тканини є вишивка – особливий символічній візерунок. Такий орнамент є обов’язковим при виготовленні національного рушника або сорочки-вишиванки. Пращури вірили, що при виготовленні цих виробів із візерунком потрібно прочитати молитву (заговір) і мати хороші думки. З іншого боку, вважалося, що сам орнамент мав, наче оберіг, сприяти добробуту того, хто ним володів. Усі приховані символи розпізнати й вивчити досить важко, але досліджувати їх дуже цікаво.
На Вінниччині ткачі створювали унікальні візерунки й орнаменти, які відображали культурні особливості регіону та мали якесь загальне символічне значення. До прикладу: вазон – дерево життя, символ молодості і вроди; хрест – знак гармонії і 4 стихій; різноманітні рослини – процвітання, життя, чистота.
Рушники й сорочки з орнаментом особливо прославили Вінницю. Зокрема, в селі Клембівка Ямпільського району трудилися вишивальниці, які свого часу стали відомі далеко за кордоном. Їхні витвори були справжнім мистецтвом і користувались неабияким попитом.
Писанкарство
Писанкарство – розмальовування яєць, що зазвичай відбувається з приводу Пасхи. Але самі візерунки мали велике релігійне й культурне значення, а символізували вони відродження та життя й мали принести здоров’я та удачу. Використовувалися при цьому різні техніки – воскове розписування й фарбування.
Обробка каменю
Це ремесло поширилось на Вінниччині вже приблизно з середини 19 сторіччя. У регіоні знайшлися великі запаси гранітів, тож передумови для цього були. Такий промисел досить рідкісний, але, приміром, у Гнівані є чудові приклади оздоблення садово-паркової архітектури за допомогою каменю. Каменярі з цього міста були відомі за межами українських територій, тому легко продавали свої вироби і в Західну Європу, зокрема Францію, Польщу, Німеччину.
Тож, як бачимо, вінницьких ремесел дуже багато. І ними можна цікавитись не просто як красивою історією. Ці витвори народних майстрів можуть багато чого навчити й наших сучасників. Деякі з них і тепер не втрачають своєї актуальності, показуючи, наприклад, і те, що не інтернетом самим живе людина. Без матеріальних речей, зроблених умілими руками, світ був би набагато біднішим.