В епоху гаджетів і цифрових носіїв інформації нам важко уявити, яким дивом колись був клавішний музичний інструмент. Фортепіано, піаніно, рояль і подібні інструменти не мали записаних звуків, а відтворювали їх наживо за допомогою певних механічних елементів. У маленькій провінційній Вінниці початку 19 століття з’явився актуальний на той час бізнес – фабрики, де збирали й обслуговували клавішні інструменти, а також магазини, які ними торгували. Далі досліджуємо історію такого бізнесу на vinnytsia.one.
Ситуація в дореволюційній Вінниці
Отже, Вінниця ще була маленьким повітовим містечком, активна її розбудова під наглядом Миколи Оводова та Григорія Артинова почнеться лише через 100 років. А в той час у цьому населеному пункті Подільської губернії Російської імперії не було нічого особливого. Але це не заважало йому розвиватися культурно. Наприклад, у місцевих мешканців був інтерес до музики, що спричинило великий попит на клавішні інструменти, розповідає видання Vежа.
Бізнес Устрінецького: історія одного фінгалу
Коли є попит, виникає й пропозиція. Підприємець Устрінецький, помітивши, як можна заробити на хорошій справі, створив у Вінниці фортепіанну фабрику. Інформація про це збереглась у архівних документах. Устрінецький працював, зрозуміло, не сам, а найняв чотирьох робітників. Вони отримували з інших країн деталі та збирали з них інструменти. І продажі йшли добре. У 1820 році, наприклад, аж 5 роялів у фабрики Устрінецького купила Подільська гімназія.
В одному вінницькому архіві міститься судова справа, у якій говориться про те, що між Устрінецьким і його покупцем Рихлінським виник конфлікт, який зрештою вилився в судову справу. Усе закрутилося через те, що виникла проблема з купленим інструментом, який покупець хотів обслужити по гарантії. Та підприємець мав свою думку.
Гарантійне зобов’язання дійсно передбачало, що Устрінецький займеться налаштуванням інструменту, якщо той розладнається. А Рихлінський, який придбав рояль, мав через рік певні скарги на нього: інструмент розсохся і грав доволі погано. Але майстер послався на пункт у договорі про те, що клієнт мав ставити рояль у правильному місці, а той вибрав його вкрай невдало, розмістивши біля печі.
Кожен стояв на своєму і зрештою конфлікт вилився в бійку, у якій взяли участь навіть робочі з фабрики та інші сторонні люди. Як виявилось, деякі сучасники Тараса Шевченка, навіть освічені й культурні, зовсім не вміли мирно вирішувати конфлікти. Результатом сварки стала відносна перемога Устрінецького, який поставив фінгал Рихлінському. Тоді покупець подав заяву до поліції, і далі почалося судове протистояння.
Рішення суду стало компромісним. Рихлінський був повинен переставити рояль у більш відповідне місце, а Устрінецькому після цього все ж було потрібно допомогти в ремонті й налаштуванні інструмента. Також документи про судову справу проливають світло на деякі факти про походження Устрінецького. Він приїхав до Вінниці з Австро-Угорської імперії, у його роду були фахівці з виробництва клавішних інструментів, а до цього майстер певний час працював у Відні.
Френкель
Ще одним майстром цього ремесла був пан Френкель. Він спробував розвинути свою справу у Могилеві-Подільському, але там вона не пішла. Тоді Френкель створив фабрику у Вінниці, а це було вже більш стратегічно правильним рішенням. Комерсант теж брав необхідні деталі за кордоном.
Місевський
Наступний підприємець, який постарався розвинути “клавішний бізнес” у регіоні, – Місевський. Він починав із Кам’янця-Подільського.
У газеті міста вийшло оголошення, де говорилось, що Місевський деколи продає інструменти, які були у використанні, в хорошому стані. Також він згадує, що покупці досі були задоволені магазином.
У 1900 році Місевський відкрив фабрику з виробництва фортепіано у Вінниці. Там він і його команда не лише збирали клавішні інструменти, але й торгували такими предметами, як грамофони й платівки, а також здавали в оренду фортепіано та роялі. Фабрика розташовувалась у домі Бернштейна. Хоча таких домів було кілька, скоріше за все, мається на увазі той, що стояв на розі вулиць Князя Ростислава і Поштової (тепер це Соловйова та Соборна відповідно). Зараз приблизно в цьому місці стоїть житловий дім, відомий як “Будинок учителів”.
Цікаво, що деякі зібрані на фабриці Місевського інструменти збереглися аж до наших днів. На них можна подивитись у музеях Вінниці – краєзнавчому та художньому.
Інші майстри
Про інших власників фортепіанного бізнесу відомо не так багато, але окремі уривчасті відомості трапляються. Так, фабрику зі створення клавішних інструментів на початку 20 століття заснував пан Захаржевський. А Роман Шер, що прибув з Немирова, відкрив у Вінниці фабрику та магазин, а також здавав інструменти в оренду. Ще одного майстра звали Мирошников, його фабрика була розташована там, де в сучасній Вінниці стоїть квітковий магазин “Троянда”.
Основним фахом цих фабрик були піаніно та роялі, але часто на них створювали й інші музичні інструменти. Тоді популярними були також домри, балалайки, різні духові інструменти.
Деколи фортепіано, на які був великий попит, завозили з-за кордону. Так, наприклад, у Вінниці збереглося піаніно, створене на початку 20 століття в німецькому Бреслау (тепер це польський Вроцлав) на фабриці Йоганеса Гросспієча.
Ситуація за часів СРСР
Коли над Україною запанувала радянська влада, виробництво музичних інструментів занепало. Стало важко ввозити необхідні деталі з-за кордону, а ціни на фортепіано та рояль були занадто високими для громадян, бо ті, хто міг би мати такі гроші, були “розкуркулені” або репресовані.
Це, звісно, не означає, що попиту на музичні інструменти не було. У 1920 році у Вінниці відкрились консерваторія, технікум і музична професійна школа. Інструменти цим закладам були конче потрібні. Те саме можна сказати про міський театр, а також гуртки самодіяльності.
Попит великий, кількість маленька. Відповідно, на тлі цього дефіциту виникали конфліктні ситуації. Частково їх могли вирішити магазини прокату. Зрозумівши це, у 1927 році відкрив майстерню й магазин чоловік із прізвищем Трей. Також у крамницях відкривались відділи музичних інструментів. Один із прикладів – магазин книг, на місці якого тепер стоїть МакДональдз.
Ситуація в наш час
У 20 сторіччі фортепіанні фабрики у Вінниці відсутні, ніхто клавішні інструменти не виробляє. Хоча можливості для бізнесу є, мода на штучні синтезатори внесла свої корективи. Лише поодинокі майстри можуть налаштувати інструмент, зробити косметичний ремонт, але про те, щоб зробити ціле піаніно в такому вигляді, як вони робилися раніше, навіть не йдеться. Якщо врахувати, що у вишах цього не навчають, а навички можуть передаватися лише від батьків до дітей, то ясно, що таких фахівців дедалі менше.
Підсумки
До 1917 року в старій Вінниці існувало не менше п’яти фортепіанних брендів, але потім ситуація погіршилась. Дореволюційні фабрики, можна сказати, прославили Вінницю, яка вирізнялась наявністю таких виробництв, адже мало які міста могли цим похизуватись. Тепер лише деякі місцеві музеї дозволяють подивитись на ці історичні шедеври, артефакти з минулого, які свідчать про процвітання фортепіанних фабрик у нашому місті в сиву давнину.