Марія Руденко відома як “Подільська Горлиця” присвятила своє життя пошуку і зберіганню українських традицій аби передати їх наступному поколінню. За фахом працювала вчителькою, але на тому діяльність не обмежувалась. У вільний від роботи час Марія Руденко збирала українські народні пісні, загадки, прислів’я, казки, легенди, прикмети, обряди, а також відновила мистецтво витинанки. Далі на vinnytsia.one.
Основні віхи життя і творчості Марії Руденко
Народилася 14 лютого 1915 році в селі Слобода-Яришівська, Могилів-Подільського району, Вінницької області. Любов до народної творчості прищепили рідні: мати, батько та тітка Марія були учасниками сільського хорового колективу, яким керував Г. Д. Гриневич – учень Миколи Леонтовича.
Початкову освіту здобула у селі Яришів, де закінчила семирічну школу, після якої проходила учительські курси в Могилеві-Подільському. У 1948 році закінчила Вінницький педагогічний інститут. Після випуску займалась вчительською діяльністю в придністровських селах, подорожуючи якими записувала звичаї та традиції Вінниччини. Також у рідному селі Марія Авксентіївна керувала дитячим фольклорним ансамблем “Сонечко”.
Згодом почала співпрацювати з будинком народної творчості та Інститутом мистецтвознавства, яким керував Максим Рильський. У спільній роботі вони записували пісенні альбоми аби зберегти український музичний спадок. До запису альбомів Марія Руденко залучала співучих односельців, які разом виконували колядки, щедрівки, веснянки, обжинкові пісні та інші.
Після завершенням роботи над створенням альбомів, співаки вирішили продовжити діяльність, яка придавала їм радості та життєвих сил. У 1961 році під керівництвом Марії Руденко був створений хоровий ансамбль “Горлиця”, який проіснував понад тридцяти років. Репертуар колективу увібрав найкращі пісні вінницького краю.
Відродження витинанкового мистецтва
Що таке “витинанка” Марія Авксентіївна знала ще з дитинства. Дивовижні візерунки, вирізані з паперу, постійно прикрашали хату її бабусі Одарки. Маленька Марійка щороку з нетерпіння чекала весни, коли напередодні Великодня бабуся почне наводити лад у хаті, зніме зі стін старі витинки і дасть грати дівчинці, а на їх місці почепить нові з квітами, пташками і ягодами.
Не лише Одарка прикрашала хату паперовими виробами, багато жінок з села займались цим видом мистецтва. Марія теж вирішила доєднатись до витинання, проте через велику кількість роботи і сильну заклопотаність змогла почати робити витинанки лише коли пішла на заслужений відпочинок.
При роботі з ножицями та папером українська майстриня надавала перевагу одинарним витинанкам з однотонним візерунком, які є більш традиційними для подільської культури. Такі екземпляри потребують більше вміння, уваги, концентрації та ретельності у виконанні, аби витинанка вийшла єдиною. Роботи Марії Авксентіївни переважно мають форму прямокутника або стрічки з ілюстраціями до українських пісень, казок та приказок.
Спільно з колегою Олександром Васильовичем Салюком вони відродили культуру витинанок. Олександр організував в столиці виставку саїнських витинанок. Марія Руденко у 1993 році стала ініціатором проведення першого українського творчого фестивалю “Українська витинанка”, який відтоді проводиться кожні три роки в Могилеві-Подільському. В тому ж місті було відкрито музей витинанки, аби вшанувати пам’ять та зберегти ексклюзивні роботи української майстрині. Цей музей є єдиним в Україні. Частина витинанок також знаходяться у музеї народної архітектури та побуту України в селі Пирогів.