Тетяна Шпак — подільська майстриня гончарної справи, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Як зізнається Тетяна, з усіх ремесел гончарство подобається найбільше. Вишивати вона не любить, бо не вистачає витримки. Натомість з глиною працювати приємніше: взяв, зліпив, якщо не сподобалось, одразу можна перемісити та підправити. За своє життя жінка виготовила кілька тисяч глиняних виробів, які зберігаються не тільки в музеях України, а й в Канаді, Чехії, Словаччини, Туреччини, Китаї тощо, прославляючи українське народне мистецтво. Далі на vinnytsia.one.
Як з’явилась любов до гончарства
Тетяна Іванівна Шпак народилась 21 січня 1947 року у славному селі Бубнівка Вінницької області, що є відомим осередком гончарства, де брати Герасименки започаткували техніку бубнівського гончарства. Батько рано помер, тому дівчинка багато часу проводила з дідусем Іваном Дворщенко, який навчив її рибалити.
Середню освіту здобувала у Сутиській школі-інтернат на Тиврівщині. Мріяла стати медиком, тому вирішила вступити до медичного училища. Після випуску працювала фельдшером у Кіровоградській області, а згодом повернулась у рідну Бубнівку, де працювала у медпункті. Одночасно Тетяна стала цікавитись керамікою та брати уроки у Фросини Міщенко — нащадка відомих братів Герасименків. З часом захоплення переросло у непереможне бажання працювати з глиною, випалювати розписувати, аби тарілочки служили не тільки як посуд, а ще і як прикраса дому.
Гончарство є непростою справою
Тетяна розповідає, що вже мало людей займаються гончарством, через складність роботи. Бо спочатку треба глину відкопати, наколотити, націдити, відстояти. Та й треба вміти швидко працювати, щоб зробити форму, розмалювати її, далі випарувати, зачистити, випалити кілька разів, поки вона не застигла. На вироблення одного виробу йде від 2-ох до 7 днів. Все залежить від температури повітря: чим спекотніше, тим глина застигає швидше.
Гончарством подільська майстриня займається у себе вдома, де має майстерню, гончарний круг та спеціальну піч з товстими стінками зі скловолокна, завдяки чому ризики отримати опіки є мінімальними.
Особливістю бубнівської кераміки є неповторний розпис, який раніше наносили за допомогою коров’ячого рогу чи колючки акації. Основними кольорами є білий, зелений та чорний. Тетяна ж використовує звичайну спринцівку, а глину забарвлює за допомогою спеціальних пігментів.
В основному виготовляє миски, тарелі, глечики і куманці. Головним мотивом є геометрично-рослинний орнамент, де поєднуються такі елементи, як вилоги, сосонки, виноград, косиця, ружа, лотос чи фляндрівка. Також бубнівський розпис доповнюється обрамленням.
Часто до жінки звертаються аби зробити комусь подарунок на день народження або інше свято. В районах глиняну продукцію здебільшого замовляють перед державними святами, особливо перед Днем Незалежності.
Музей-садиба
У 1988 році Тетяна Іванівна стала працювати директором Музею гончарства імені братів Герасименків у селі Новоселівка, що відкрився до 100-річчя від дня народження Якима Герасименка. Колекція музею складається з виробів місцевих майстрів, зокрема й мисочок Тетяни Іванівни. Тут також організовуються творчі Всеукраїнські симпозіуми-практикуми з народного гончарства. Музей гончарства здобув перемогу у конкурсі “Сім чудес Вінниччини” у номінації “Перлини Поділля”. У 2003 році Тетяна Шпак стала лауреатом І премії Всеукраїнського конкурсу — огляду музеїв мистецтва та стипендіатом міжнародного фонду “Україна-3000”.
