Home Blog

Створюємо стильний жіночий образ. Що вибрати: кашемірове пальто чи тренчкот?

0

Це справжнє мистецтво, яке потребує особливої уваги до деталей. Жителям Вінниці буде цікаво дізнатися, як підібрати кашемірове жіноче пальто, і створити неймовірний образ.

Як вибрати кашемірове пальто?

Це розкішна та практична інвестиція. Варто ретельно підійти до вибору пальто кашеміру, враховуйте наступне.

  1. Матеріал (100% кашемір) та щільність кашеміру. Від того, наскільки вища щільність, залежить те, наскільки тепло в пальто. Важливо уникати матеріалів, у складі яких є додавання синтетичних матеріалів.
  2. Якісне пошиття (без ниток, кривих швів), підкладка (з натурального матеріалу). Вибраний виріб має добре сидіти по фігурі.
  3. Колір. Виділяють класичні кольори (наприклад, бежевий, сірий, чорний, синій) та яскраві кольори.
  4. Краще віддавати перевагу виробам від відомих брендів. Це гарантія найвищої якості.
  5. Довжина (укорочена, до середини стегна, довга модель), фасон (класика, пальто-оверсайз, із запахом) та фурнітура. Виробники доповнюють моделі за допомогою ременів, блискавок, ґудзиків, наприклад.

Як вибрати тренчкот?

Така універсальна та практична річ має бути в гардеробі кожної. Рішення купити жіночий тренчкот виправдано, щоб визначитися з моделлю, відштовхуйтеся від таких критеріїв:

  • фасон виробу. Одні жінки віддають перевагу класичному тренчкоту з приталеним силуетом, інші – вільний оверсайз. Універсальним вважається прямий фасон, що підходить для будь-якого типу фігури;
  • класична (до коліна), укорочена (вище коліна), подовжена (нижче за коліно) модель;
  • тренчкот можуть шити з габардину, адже це водонепроникний та зносостійкий матеріал. Зустрічаються також варіант їх бавовни (для теплої погоди) і шкіри (зухваліший, стильніший варіант;
  • колір виробу. Класичним для тренчкот вважається бежевий колір, славиться універсальністю чорний. Синій – це стильний, жіночний колір, а хакі – це практичність та ідеальне поєднання з іншими кольорами.

Битва образів: кашемірове пальто або тренчкот

Найстильнішим вважається той образ, у якому ви почуватиметеся комфортно та максимально впевнено. Кашемірове пальто та тренчкот – це базові елементи жіночого гардеробу, їх порівняння допоможе зрозуміти, який варіант у результаті вибрати.

  1. Кашемірове пальто – це модель для холодної зими, а тренчкот підійде для демісезонного періоду.
  2. Стиль виробів. Універсальним та практичним вважається тренчкот, а кашемірове пальто – це варіант для створення розкішного та елегантного образу.
  3. Ціна кашемірового пальта буде вищою, ніж вартість тренчкоту.

Обидва варіанти заслуговують бути у вашому гардеробі. Наприклад, підібрати стильний образ ви зможете на порталі INTERTOP. Мешканці Вінниці самостійно переконаються у багатому та різноманітному асортименті від українських та іноземних світових брендів.

Щоб зробити ваш онлайн-шопінг ще вигіднішим, слід скористатися допомогою онлайн-консультантів. До додаткових послуг INTERTOP варто віднести щедру програму лояльності, подарункові сертифікати, щоб зробити близькій людині приємний подарунок.

Вінницький інструментальний завод – від заснування до наших днів

0

Вінницький інструментальний завод (ВІЗ) було створено практично одразу після закінчення Другої світової війни. Він був заснований як державне підприємство, мета якого – забезпечення країни металорізальним і спеціальним інструментом. Згодом ВІЗ став одним із передових підприємств радянської промисловості й був відзначений нагородою на світовому рівні. При цьому, на відміну від інших виробництв, завод успішно пережив кризові часи та продовжує працювати в наші дні. Далі на vinnytsia.one

Історія

ВІЗ було засновано 1946 року, під час повоєнного розширення радянської промисловості. Багато підприємств потребували відновлення, а деякі взагалі доводилося відбудовувати з нуля. Масштабні будівництва гостро потребували робітників, фінансування й сучасних інструментів, оскільки продукція підприємств, що тоді існували, була застарілою та не відповідала поточним запитам. Саме тому Раднарком СРСР ухвалив рішення про створення кількох великих інструментальних заводів, один із яких розташовувався у Вінниці.

Особливості будівництва

Для будівництва було визначено ділянку площею 4,86 га, розташовану за межами міста поряд із Тяжилівським шосе. Прилеглі до ділянки території були порожніми, що дозволяло в майбутньому розширювати завод.

Коли в 1946 році до місця будівництва прибули головний механік, головний інженер і директор майбутнього заводу, перед ними постали лише болотяна драговина, що заросла кущами, і напівзруйнована будівля колишньої бази облспоживспілки. 

Незважаючи на колосальний обсяг робіт, на початок літа 1946 року ВІЗ уже мав свій гараж, відділи головного механіка, капітального будівництва, технічного постачання та бухгалтерію. 

5 серпня 1946 року Вінницький інструментальний завод отримав державну реєстрацію. Саме ця дата офіційно вважається днем створення цього промислового об’єкта.

Кадрові питання

Одна з основних проблем, що постали перед керівництвом заводу, – пошук робітників-інструментальників. На той час у Вінниці їх було небагато, та й ті вже були працевлаштовані. Тому було прийнято рішення про навчання працівників у цехах, з подальшою їх перекваліфікацією на московському заводі “Фрезер”.

Поступово кадрова проблема почала вирішуватись, але вона викликала іншу складність – житлоплощу для робітників. Тим, хто не мав свого помешкання, доводилося будувати землянки. 

Кількість працівників зростала – у 1947 році на ВІЗ працювало вже 137 осіб, і колектив такою чисельністю вже не міг жити в землянках. Тоді керівництво підприємства вирішило переобладнати частину підвалу головного корпусу під житлові кімнати. Так з’явився перший в історії заводу гуртожиток. 

Пізніше робітників почали розселяти в новозбудовані будинки, що розташовувалися в Старому місті й Тяжилові, потім почали будувати власне житло. До 1970 року ВІЗ побудував понад 10 тис. кв. метрів житлової площі, а до 1996 року – понад 35 тис. кв. метрів.

Продукція

Вінницький інструментальний завод спеціалізувався на виробництві металорізальних інструментів для машинобудування – частка цієї продукції становила понад 60 % загального обсягу. Також на заводі виготовляли дрібний спецінструмент – плоскогубці, гайкові ключі, викрутки тощо. 

До 1967 року підприємство випускало лише інструменти, та потім освоїло виробництво товарів народного споживання. Спочатку це були гойдалки для дітей, садові ножівки та спортінвентар. Пізніше список розширився, до нього увійшли парасольки, кишенькові ножі, настільні лещата та інше – лише понад 60 найменувань. Були й вельми незвичайні товари – якийсь час завод випускав пір’яні ручки з металу із зображенням Миколи Пирогова.

1989 року, на прохання представників Київського інституту травматології та ортопедії, на ВІЗ організували спеціальний відділ під назвою “Остеосинтез”. Він виробляв набори стабільно-функціонального остеосинтезу, скальпелі, пінцети та зубні протези з металу.

Криза 90-х та наші дні

Наприкінці 1990-х попит на більшість видів продукції підприємства став різко падати, тому керівництво вирішило скоротити обсяги виробництва. Попри те, що невелике зростання прибутку таки спостерігалося, проблема платоспроможності замовників ставала щораз актуальнішою. Оплата за відправлені партії товару надходила або з величезною затримкою, або не надходила взагалі. Намагаючись уникнути банкрутства, адміністрація заводу неодноразово надсилала листи до керівництва країни, проте допомоги ВІЗ так і не отримав, але при цьому зумів залишитися на плаву. 

У 1993 році підприємство отримало міжнародну Діамантову зірку якості. А 1996-го, у рік свого п’ятдесятиріччя, завод у процесі приватизації було перетворено на акціонерне товариство. 

У наші дні підприємство продовжує працювати, хоча займає трохи більше ніж 20 % від своїх колишніх площ. Території та будівлі було продано через високі земельні податки. Сьогодні заводу належить одне приміщення, де здійснюється виробництво, і один корпус із прохідною. ВІЗ виготовляє ножі для різання буряків, інструменти для створення внутрішнього різьблення, свердла тощо. 

Вінницький інструментальний завод – один із небагатьох українських промислових гігантів спадщини СРСР, які продовжують функціонувати й сьогодні. Причому деякі інструменти випускають лише тут, а частина продукції йде на експорт до Прибалтики та інших країн-сусідів. Чи має завод майбутнє? Скільки ювілеїв він ще відзначить? Покаже час.

Найкраще насіння для заняття сільськогосподарською діяльністю

0

Заняття сільськогосподарською діяльністю потребує великих зусиль та чималих знань. Адже лише від цього залежить ваш майбутній результат.

Однак не менш важливим є те, яку сировину ви плануєте використати. Зокрема, йдеться про насіння. Його потрібно вибирати особливо уважно та ретельно. І тому довіряти потрібно лише перевіреним продавцям, які зможуть запропонувати вам по-справжньому якісний товар.

Варто зазначити, що в цьому https://ua-seeds.com/ua є найкращим варіантом. Багаторічне існування на ринку та наявність великої кількості задоволених покупців є саме тим доказом добросовісності та правильного ставлення до клієнта.

Крім того, насіння настільки якісне, що з їх допомогою можна швидко виростити стійкі рослини, які здатні легко пристосуватися до умов місцевого клімату. А це, погодьтеся, є також дуже важливим фактором.

Візитна картка

Перейшовши за вказаним посиланням, ви опинитеся на сайті магазину, де ви можете придбати найкраще насіння конопель. Якісна продукція, доступні ціни та відмінне обслуговування – все це стало візитною карткою згаданого магазину.

Легкий процес

Якщо ви будете дотримуватися всіх правил культивації, то пророщування насіння марихуани стане для вас цілком легким процесом. До того ж у вас точно вийде навіть якщо ваш досвід у сільськогосподарській діяльності мінімальний.

А все тому що елітні насіння канабісу мають високу схожість, і завдяки ньому можна досягти вирощування потужних кущів, які мають високу стресостійкість.

Якщо ви припуститеся незначної помилки, то в цьому немає нічого страшного. Тому що за дотримання основних правил ви зможете досягти бажаного результату. Причому ваші рослини будуть вирощені без будь-яких шкідливих добрив та добавок. А це означає, що вам вдасться отримати по-справжньому безпечну та екологічну рослину.

Найкраще насіння

Перейшовши за вказаним посиланням, ви зможете придбати насіння, яке точно допоможе вам у:

  • вирощуванні стійких рослин;
  • культивації продуктивного штаму;
  • адаптації канабісу до умов місцевого клімату.

Таким чином, якщо ви давно хотіли зайнятися сільськогосподарською діяльністю, але боялися цього розпочати, тоді згаданий магазин стане для вас найкращим варіантом. Адже тільки там ви знайдете по-справжньому якісне насіння, за допомогою якого можна швидко виростити стійкі рослини. Результатом ви точно задоволені, а сам процес принесе вам справжнє задоволення.

Фортепіанні фабрики старої Вінниці: виробництво інструментів, через які доходило до бійки

0

В епоху гаджетів і цифрових носіїв інформації нам важко уявити, яким дивом колись був клавішний музичний інструмент. Фортепіано, піаніно, рояль і подібні інструменти не мали записаних звуків, а відтворювали їх наживо за допомогою певних механічних елементів. У маленькій провінційній Вінниці початку 19 століття з’явився актуальний на той час бізнес – фабрики, де збирали й обслуговували клавішні інструменти, а також магазини, які ними торгували. Далі досліджуємо історію такого бізнесу на vinnytsia.one

Ситуація в дореволюційній Вінниці

Отже, Вінниця ще була маленьким повітовим містечком, активна її розбудова під наглядом Миколи Оводова та Григорія Артинова почнеться лише через 100 років. А в той час у цьому населеному пункті Подільської губернії Російської імперії не було нічого особливого. Але це не заважало йому розвиватися культурно. Наприклад, у місцевих мешканців був інтерес до музики, що спричинило великий попит на клавішні інструменти, розповідає видання Vежа.

Бізнес Устрінецького: історія одного фінгалу

Коли є попит, виникає й пропозиція. Підприємець Устрінецький, помітивши, як можна заробити на хорошій справі, створив у Вінниці фортепіанну фабрику. Інформація про це збереглась у архівних документах. Устрінецький працював, зрозуміло, не сам, а найняв чотирьох робітників. Вони отримували з інших країн деталі та збирали з них інструменти. І продажі йшли добре. У 1820 році, наприклад, аж 5 роялів у фабрики Устрінецького купила Подільська гімназія. 

В одному вінницькому архіві міститься судова справа, у якій говориться про те, що між Устрінецьким і його покупцем Рихлінським виник конфлікт, який зрештою вилився в судову справу. Усе закрутилося через те, що виникла проблема з купленим інструментом, який покупець хотів обслужити по гарантії. Та підприємець мав свою думку.

Гарантійне зобов’язання дійсно передбачало, що Устрінецький займеться налаштуванням інструменту, якщо той розладнається. А Рихлінський, який придбав рояль, мав через рік певні скарги на нього: інструмент розсохся і грав доволі погано. Але майстер послався на пункт у договорі про те, що клієнт мав ставити рояль у правильному місці, а той вибрав його вкрай невдало, розмістивши біля печі. 

Кожен стояв на своєму і зрештою конфлікт вилився в бійку, у якій взяли участь навіть робочі з фабрики та інші сторонні люди. Як виявилось, деякі сучасники Тараса Шевченка, навіть освічені й культурні, зовсім не вміли мирно вирішувати конфлікти. Результатом сварки стала відносна перемога Устрінецького, який поставив фінгал Рихлінському. Тоді покупець подав заяву до поліції, і далі почалося судове протистояння.

Рішення суду стало компромісним. Рихлінський був повинен переставити рояль у більш відповідне місце, а Устрінецькому після цього все ж було потрібно допомогти в ремонті й налаштуванні інструмента. Також документи про судову справу проливають світло на деякі факти про походження Устрінецького. Він приїхав до Вінниці з Австро-Угорської імперії, у його роду були фахівці з виробництва клавішних інструментів, а до цього майстер певний час працював у Відні.

Френкель

Ще одним майстром цього ремесла був пан Френкель. Він спробував розвинути свою справу у Могилеві-Подільському, але там вона не пішла. Тоді Френкель створив фабрику у Вінниці, а це було вже більш стратегічно правильним рішенням. Комерсант теж брав необхідні деталі за кордоном.

Місевський

Наступний підприємець, який постарався розвинути “клавішний бізнес” у регіоні, – Місевський. Він починав із Кам’янця-Подільського. 

У газеті міста вийшло оголошення, де говорилось, що Місевський деколи продає інструменти, які були у використанні, в хорошому стані. Також він згадує, що покупці досі були задоволені магазином.

У 1900 році Місевський відкрив фабрику з виробництва фортепіано у Вінниці. Там він і його команда не лише збирали клавішні інструменти, але й торгували такими предметами, як грамофони й платівки, а також здавали в оренду фортепіано та роялі. Фабрика розташовувалась у домі Бернштейна. Хоча таких домів було кілька, скоріше за все, мається на увазі той, що стояв на розі вулиць Князя Ростислава і Поштової (тепер це Соловйова та Соборна відповідно). Зараз приблизно в цьому місці стоїть житловий дім, відомий як “Будинок учителів”. 

Цікаво, що деякі зібрані на фабриці Місевського інструменти збереглися аж до наших днів. На них можна подивитись у музеях Вінниці – краєзнавчому та художньому.

Інші майстри

Про інших власників фортепіанного бізнесу відомо не так багато, але окремі уривчасті відомості трапляються. Так, фабрику зі створення клавішних інструментів на початку 20 століття заснував пан Захаржевський. А Роман Шер, що прибув з Немирова, відкрив у Вінниці фабрику та магазин, а також здавав інструменти в оренду. Ще одного майстра звали Мирошников, його фабрика була розташована там, де в сучасній Вінниці стоїть квітковий магазин “Троянда”. 

Основним фахом цих фабрик були піаніно та роялі, але часто на них створювали й інші музичні інструменти. Тоді популярними були також домри, балалайки, різні духові інструменти.

Деколи фортепіано, на які був великий попит, завозили з-за кордону. Так, наприклад, у Вінниці збереглося піаніно, створене на початку 20 століття в німецькому Бреслау (тепер це польський Вроцлав) на фабриці Йоганеса Гросспієча.

Ситуація за часів СРСР

Коли над Україною запанувала радянська влада, виробництво музичних інструментів занепало. Стало важко ввозити необхідні деталі з-за кордону, а ціни на фортепіано та рояль були занадто високими для громадян, бо ті, хто міг би мати такі гроші, були “розкуркулені” або репресовані.

Це, звісно, не означає, що попиту на музичні інструменти не було. У 1920 році у Вінниці відкрились консерваторія, технікум і музична професійна школа. Інструменти цим закладам були конче потрібні. Те саме можна сказати про міський театр, а також гуртки самодіяльності.

Попит великий, кількість маленька. Відповідно, на тлі цього дефіциту виникали конфліктні ситуації. Частково їх могли вирішити магазини прокату. Зрозумівши це, у 1927 році відкрив майстерню й магазин чоловік із прізвищем Трей. Також у крамницях відкривались відділи музичних інструментів. Один із прикладів – магазин книг, на місці якого тепер стоїть МакДональдз.

Ситуація в наш час

У 20 сторіччі фортепіанні фабрики у Вінниці відсутні, ніхто клавішні інструменти не виробляє. Хоча можливості для бізнесу є, мода на штучні синтезатори внесла свої корективи. Лише поодинокі майстри можуть налаштувати інструмент, зробити косметичний ремонт, але про те, щоб зробити ціле піаніно в такому вигляді, як вони робилися раніше, навіть не йдеться. Якщо врахувати, що у вишах цього не навчають, а навички можуть передаватися лише від батьків до дітей, то ясно, що таких фахівців дедалі менше.

Підсумки

До 1917 року в старій Вінниці існувало не менше п’яти фортепіанних брендів, але потім ситуація погіршилась. Дореволюційні фабрики, можна сказати, прославили Вінницю, яка вирізнялась наявністю таких виробництв, адже мало які міста могли цим похизуватись. Тепер лише деякі місцеві музеї дозволяють подивитись на ці історичні шедеври, артефакти з минулого, які свідчать про процвітання фортепіанних фабрик у нашому місті в сиву давнину.

Історія лампового заводу у Вінниці: гігант, який відійшов у минуле

0

Вінницький ламповий завод (ВЛЗ) проіснував кілька десятків років. Виробництво підтримувалось доти, доки була потреба в його продукції. У якийсь момент вона стала неактуальною, приміщення використовувались для інших цілей деякими бізнесменами. Руїни цього підприємства виглядають жахливо, їх можна спостерігати й сьогодні. Чи можна було врятувати цей бізнес? Яку роль ВЛЗ відіграв у радянські часи? Розбираємось у цьому далі на vinnytsia.one

Загальна інформація про створення та діяльність

У 1961 році у Вінниці створили завод, де планувалось виготовляти приймально-підсилювальні радіолампи. Це було на базі колишньої сержантської школи та складських приміщень військової частини, географічно – між Тяжиловом і Другим військовим містечком. Тоді заводу присвоїли загадкову умовну назву “підприємство поштова скринька № 26”. Але виробництво продукції розпочалося вже у квітні 1963 року. Тоді ж завод зарахували до чинних підприємств Державного комітету електронної техніки СРСР.

Спочатку заводські приміщення були лише з боку вулиці Карла Маркса. Але пізніше, в міру необхідності, добудували решту. Поступово переводили цехи на нові місця. Деякий час велося постійне розширення.

У роки активного виробництва завод мав трохи більш як 35 гектарів території, до 15 цехів, у яких трудилися тисячі робітників, навіть на початку 1990-х їх було близько 5 тисяч, а в кращі роки – ще більше. У час свого розквіту ВЛЗ вважався одним із найбільших підприємств у Вінниці. До його складу навіть входив науково-дослідний інститут.

Серед продукції, що тут вироблялася, можна відзначити різні радіолампи (6Ф1П, 6Ф4П, 6К13П і 6Ф5П), скляні трубки для кінескопів і ламп денного освітлення, вакуумні індикатори, транзистори й мікросхеми. Також у створеному на базі ВЛЗ виробничому об’єднанні “Жовтень” випускали гру “Електроніка”, популярну серед дітей з кінця 1980-х приблизно до початку 1990-х. Крім того, деяка продукція призначалась для воєнних цілей, інформація про це була суворо засекречена.

Про організацію праці

Цехи працювали у 2 або 3 зміни: перша – з 6 до 15, друга: з 15 до півночі. Тиждень працівники ходили в одну зміну, тиждень в іншу. В основному робочі були дуже молоді – хлопці й дівчата 21-25 років. Якщо ж був хтось 30-річного віку, його вважали старим. 

У всіх був спецодяг – шапочки й халати, це була частина так званої вакуумної гігієни. Усі працювали коло робочих столів, а що і як потрібно робити новачкам докладно пояснювали та демонстрували. Набувши певну кваліфікацію, можна було отримати розряд і працювати далі. Дехто переходив до іншого цеху, а інші могли роками працювати в одному.

Бувало, що працівників не вистачало. Тоді їх шукали по навколишніх селах. А деякі деталі доручали створювати в’язням з тюрем, де облаштовували спеціальні цехи.

Найкращі роки

Завод отримав назву радіолампового в 1966 році. Якщо точніше, повна назва звучала так: Вінницький радіоламповий завод з випуску приймально-підсилювальних радіоламп. У 1978 році з’явилося згадане вище ВО “Жовтень”, базою якого, крім ВЛЗ, послужило гайсинське підприємство “Бета”. 

Розквіт лампового заводу у Вінниці прийшовся на кінець 1980-х. Кількість працівників підприємства досягла тоді 11 тисяч. Тоді відкрили 14-й цех, у якому плавили скло й створювали деталі кінескопів. Ця та інша продукція мала попит у всьому СРСР.

У заводу була розвинена інфраструктура. При ньому діяла поліклініка з кабінетами потрібних вузькопрофільних фахівців. Також побудували гуртожитки, дитячий садочок, школу. Був і свій стадіон, і бібліотеки, і столові, і навіть озеро. Організували й гуртки самодіяльності.

Про житло для працівників

Щоб такий величезний завод міг функціонувати, потрібно було житло для працівників, які приїхали здалеку. Аби отримати квартиру, необхідно було стати в чергу, але, за свідченням деяких працівників (Vежа, розповідь Валентини Діберт), висувалась і додаткова вимога: відпрацювати 100 годин у позаробочий час на будівництві. Черга рухалась поступово, а житлові масиви створювались на Тяжилові й на Замості.

Деякі будинки створювали спеціально для працівників Вінницького лампового заводу. Одна з таких 9-поверхівок, зведена в 1975 році, була першою будівлею такої висоти на проспекті Коцюбинського. На роботу працівники часто ходили пішки. Транспортна система ще не була розвиненою, та й відстань до заводу була невелика, дорога могла займати близько 20 хвилин.

Занепад

Коли розпався Радянський Союз, на ламповому заводі відбулися певні зміни. Були закриті деякі цехи, а інші змінили профіль. Наприклад, відомо, що в межах ВЛЗ створювали вироби з кришталю та скла: вази, стакани і тому подібне. До речі, останню назву – Вінницький ламповий завод – підприємство отримало в 1996 році. У 2000-му продукція втратила актуальність і тому на початку 21 століття виробництва вже не було. А у 2010 році приватне підприємство ВЛЗ офіційно ліквідували.

Деякий час у захоплених місцевими бізнесменами приміщеннях заводу відбувалась діяльність, аж ніяк із ним не пов`язана. Робили хто що захоче, розповідають очевидці. Цехи “підприємці” поділили між собою, в одному навіть вирощували гриби. Зрештою майно розпродали, а приміщення покинули. Цей завод був частиною цілої епохи, але тепер про нього нагадують лише руїни.

Історія Вінницького підшипникового заводу: початкові проблеми, кінцевий занепад

0

Будь-який бізнес повинен враховувати потреби суспільства, які є в конкретний час і в конкретній країні, пише сайт vinnytsia.one. У Радянському Союзі потреба в різній техніці виникла на тлі бурхливого технічного розвитку західного світу, який змагався з СРСР в усьому. Вінницький підшипниковий завод був потрібен свого часу. Хоча тепер на його місці лише покинута промзона, він відіграв важливу роль в історії регіону.

Передумови

Активна індустріалізація СРСР призвела до того, що в країні з 15 республік утворилося понад 30 підприємств, які займались виробництвом підшипників, або, за сучасним українським словником, вальниць кочення, пише видання Vежа. Черговий такий завод у 1962 році вирішили створити у Вінниці, він був на той момент вісімнадцятим ДПЗ – Державним підшипниковим заводом. 

На будівництво виділили спочатку 73 мільйони карбованців, але потім бюджет збільшили. Планувалось виробляти тут 60 млн підшипників на рік. Вальниці використовували, зокрема, у сільськогосподарській техніці, а також у космічних розробках. Дуже впливало на потребу змагання в озброєнні зі США.

У той час один завод дозволяв працевлаштувати тисячі людей. Часто довкола нього одразу формувався окремий район міста, де жили працівники – щось на кшталт сучасного спального району. А як було в цьому випадку?

Будівництво

У вересні 1963 року вже активно обговорювали створення ДПЗ-18. Невдовзі взялися очищати від рослин території будівельного майданчика. Було вирішено провести лінії електропередач і водогін зі свердловини. Також досить швидко провели телефонну лінію.

У 1965 році почали будувати головний завод, але від плану дуже відставали. Причини цього пояснювали браком робочої сили, нестачею бетону та відсутністю на будмайданчику достатньої кількості механізованої техніки. Однак ще з початкового етапу будівництва для працівників організували продаж промислових і продовольчих товарів. Також із досягнень можна відзначити наявність тимчасових споруд для проживання робітників.

Лише в 1967 році ДПЗ-18 у Вінниці хоч якось запрацював. Тоді завод ще був далеким від ідеалу, хоча вже входив до списку чинних підприємств. Проте це була лише перша черга будівництва, яку до того ж закінчили із запізненням. Невчасно завершили й другу чергу, тоді також знайшли величезну кількість недоліків. Наприклад, виявилось, що обладнання заливає дощова вода, також на окремих ділянках неможливо було працювати через погану якість виконаних робіт.

Проблема дефіциту кадрів 

Уже після початку роботи заводу виникли проблеми з будівельними матеріалами, а також із кадрами. Будівельників катастрофічно не вистачало – у 1969 році їх було 150 замість потрібних 440. Частково проблема пояснювалась браком кваліфікованих спеціалістів. Як розв’язували цю проблему в радянські часи?

  • Шукали фахівців у інших містах, не лише в Україні, а по цілому СРСР. Приміром, інженера-механіка Адольфа Лібермана забрали з ростовського “Гіпропласту”, а Якова Харковера – з Новочеркаська. Деколи працівників переводили з іншого підприємства Вінниці чи області. Ще двох інженерів-механіків знайшли на Вінницькій фабриці металевих ліжок і Калинівському машинобудівельному заводі.
  • Недосвідченим працівникам влаштовували навчання, деколи відправляючи на подібні підприємства.
  • Шукали випускників із профільних навчальних закладів. Деколи студентів вербували ще в процесі навчання, щоб вони після отримання диплома пішли працювати саме на ДПЗ-18.

У 1963 році, хоча будівництво тільки починалось, на заводі вже існували певні посади: директор, його заступник, головний інженер із заступником, керівник техвідділу, очільник відділу кадрів, бухгалтери, різні дрібні керівники тощо. Директору платили 230 карбованців на місяць, інженеру-будівельнику – 100, секретарці-машиністці – 55.

Проблема дисципліни

Однак вищезгадана проблема не була єдиною. Ще більше їх було від працівників, які порушували дисципліну. Найчастіше проблема виникала через уживання алкогольних напоїв або запізнення. Хтось міг, наприклад, піти додому передчасно, бо пив прямо на робочому місці. Інші запізнювались, бо, як вони говорили, погано працював громадський транспорт.

У 1969 році на заводі кількість працівників досягла 3317. Більша частина з них не мала ані досвіду, ані кваліфікації, а разом з порушеннями дисципліни це призводило до великої кількості звільнень. Порахували, що протягом того року втратили роботу 1415 людей. При цьому не враховуються ті, кому просто оголосили догану, а порушень дисципліни було аж 2495. Утім, звільняли не лише через ці порушення. Іноді просто в працівників не було житла, також когось могли забрати в армію.

Проблеми з житлом

У 1970-х роках на заводі вже працювало приблизно 5 тисяч людей, серед них був майже десяток робітників з інвалідністю. Так багато працівників у початковому проєкті наймати не передбачалось. Але їхню кількість збільшили в півтора раза через те, що автоматичні лінії довелось частково замінити потоковим. Це пояснюється хибами при початковому проєктуванні – виробництво вимагало участі більшої кількості людей, ніж передбачали спочатку. 

Велику кількість працівників, які приїхали з інших міст, потрібно було десь поселити, тож на будівництво відразу виділили 100 млн карбованців. Однак будувати житло почали лише в 1967 році. Під кінець 60-х виникла потреба приблизно в тисячі квартир. Для житлового сектору Вінницького підшипникового заводу виділили ділянку на вулиці Київській у районі водоканалу. Проте виникла проблема – ділянка вже була частково забудована приватними домами.

У 1964–65 роках були створені гуртожитки, потім усе ж таки знайшли можливість звести кілька багатоповерхових будинків. Будівництво відставало від графіка, але житлова забудова, яку зараз ми спостерігаємо на вулиці Зулінського, – результат тих зусиль забезпечити житлом працівників ДПЗ.

Розквіт у 1980-ті і важкі часи незалежності

Пік потужності підшипникового заводу у Вінниці прийшовся на 80-ті роки 20 століття. Кількість працівників досягала вже 6 тисяч. Обсяг створеної продукції становив близько 60 мільйонів вальниць за рік, що дорівнювало 70-80 млн карбованців у грошовому еквіваленті.

Але в 1990-х настали важкі часи, особливо коли в 1997 році Росія ввела ПДВ на українську продукцію. Попит на підшипники катастрофічно падав, потужності заводу були завантажені лише на 6 %, підприємство було збитковим. Ще гірше стало у 2003 році, коли 25 % державних акцій придбало ВАТ із Донецька – “Ремонтно-механічні майстерні”, частина корпорації “Інтерпродукт”. Робітників ставало дедалі менше, заробітну платню не видавали вчасно.

У таких подій були певні об’єктивні передумови. Наприклад, суттєві зміни в автомобільній галузі, для якої вінницькі вальниці вже не годилися. Вітчизняні виробники автомобілів скоротили виробництво, а для іномарок були потрібні деталі зовсім іншого формату. Було дві спроби запобігти банкрутству ДПЗ-18, але вони не увінчалися успіхом. У 2007 році завод уже фактично не працював, а 14 липня 2009-го відбулися останні збори колективу підприємства.

Наші часи

Про колишній гігантський завод, де за часи його роботи виробили близько 3 мільярдів підшипників, зараз нагадують лише руїни. Щоправда, залишились кілька адміністративних будівель уздовж вулиці Зулінського. Усі ці споруди поступово занепадають і являють собою жахливе видовище. Територія самого заводу наче зазнала бомбардування, від колишньої величі залишилась купка будівельного сміття.

Злети і падіння готелю “Савой” у Вінниці 

0

Колись там був звичайний двоповерховий будинок з дерева, де жив купець. Але на початку 1912 року, коли Вінниця стала набувати економічної та культурної ваги, прийнято рішення про початок будівництва готелю “Савой”. Це був важливий етап розвитку готельного бізнесу в регіоні, а тепер історичний будинок на вулиці Соборна (раніше – Миколаївський проспект) став архітектурною пам’яткою й символом міста. Про історію готелю говоримо далі на vinnytsia.one.

Передісторія

До 1793 року на цьому місці, найімовірніше, було приміщення міської думи та магістрату. У 1793-му тут розпочали будівництво міської канцелярії, але його не завершили, бо через 3 роки ліквідували Брацлавське намісництво, а Вінницю позбавили губернського статусу.

На початку 20 століття в тутешній дерев’яній будівлі проживав купець Беріш Лехтман, пише сайт Veжа. Він мріяв побудувати готель, тому став відкладати гроші. У той період Микола Оводов і його однодумці-товариші почали розбудовувати Вінницю. Місто мало суттєво змінити вигляд, тож плани цих чоловіків збіглися, і в 1912 році на місці дому, де мешкав Лехтман, розпочалося будівництво.

Про будівництво і хто брав у ньому участь

У деяких джерелах зазначається, що завершення будівництва відбулося в тому ж 1912 році. Але насправді це помилка – так швидко тоді не будували. Відкрився готель у 1913-му, орієнтовно в жовтні. Про це говорять тогочасні світлини та деякі архівні документи.

Стосовно тих, хто керував будівництвом, є така інформація. Одним з головних архітекторів був Григорій Григорович Артинов. Дехто каже, що він займався проєктом повністю, але інші дослідники не погоджуються з цим. Практично всі визнають, що Артинов принаймні затверджував план будівництва і здійснював технічний нагляд, оскільки на той момент це входило в його компетенцію. Але деякі джерела називають і інші імена: 

  • Мойсей Аронович Ваксман. Припущення про його участь висловив краєзнавець Павло Давидович Карлінер, але воно більше схоже на легенду, а не на підтверджений факт. Єдиною підставою для гіпотези є те, що Ваксман, тоді ще студент, у той період брав участь у деяких вінницьких проєктах. 
  • Відомий вінницький архітектор Краузе. Дані про його участь неперевірені, їх важко спростувати чи довести.
  • Василь Григорович Кричевський. Цей чоловік був творцем українського архітектурного модерну й став автором ескізів оздоблення та розпису готельного ресторану на другому поверсі.

Особливості архітектури

Готель “Савой” став свого роду флагманом міста. Зокрема, це була перша будівля Вінниці, яка налічувала аж 6 поверхів. Навколо споруди були прокладені асфальтовані тротуари, а всередині встановили перший у місті ліфт. Унікальними для того часу були й наявні тут каналізація, центральне водопостачання, зокрема й подача гарячої води, а також електричне освітлення. Спершу готель був кольору слонової кістки, а вже на початку 1980-х він отримав сучасне блакитне забарвлення. Головний вхід прикрашали два мармурових леви.

Стиль виконання будівлі характеризують як модерн з елементами необароко. Будівля мала задавати тон центральній вулиці, і досягти цього дійсно вдалося. Вона не була типовою для Вінниці, а радше стала певним орієнтиром для міста, який показував, як потрібно будувати, а також яка має бути висотність навколишніх будинків. Усе ж решту будівель так і не вирівняли по “Савою”. Планувалось, що це буде наче головний корабель, який розсікає вулицю, а вийшло трохи інакше.

У 1914-му тут став працювати ресторан, а під кінець року Лехтман сплатив за організований за допомогою готелю бізнес перший податок. У податковій довідці 1915-го відзначалось, що власник співпрацює з сімома орендарями, які займають 67 кімнат. Також на той момент готель мав перукарню, кондитерську, крамницю, де продавали квіти. Ще деякі магазини розташовувались на першому поверсі. На шостому поверсі був зимовий сад.

Сучасники, у тому числі відомі люди, були вражені. Генерал Брусилов згадував про шестиповерховий готель з ліфтом та електрикою, а хоровий диригент Олександр Кошиць відзначив, зокрема, просторі кімнати з ваннами та стильовим умеблюванням, чудову навчену гарним манерам прислугу, прекрасний ресторан. Також він був вражений видом з балкона на п’ятому поверсі: 

“Усе місто наче на долоні, а кругом його — ясний, світлий Буг у зелених берегах”.

Готель “Савой” в історії

Аналізуючи історію готелю “Савой”, не можна не звернути увагу на те, яку роль він відіграв у історії України. 

Революція 1917 року

У 1917 році відбулась низка подій, які змінили хід історії. Це перш за все революція – повстання в Петрограді, повалення царського режиму й встановлення влади більшовиків, або комуністів. Усе це вплинуло на події на теренах Вінниччини, оскільки в Україні розпочалась боротьба за незалежність. Нинішній наш обласний центр відіграв в українській революції важливу роль, причому епіцентром подій став саме готель “Савой”. 

Протягом усього того року у Вінниці відбувались мітинги, найбільш масовий стався 1 травня. Учасники проходили повз готелю, а його мешканці спостерігали за дійством з балконів, вкривши бильця килимами. Також саме з балкона “Савою” виголошував свою промову Ігор Зубрилін, військовий командир пробільшовицьких солдатів. 

З 1916 по 1918 роки в “Савої” мешкали офіцери Ескадри повітряних кораблів. У той період більшовики черговий раз намагались захопити владу у Вінниці. А ще в готелі жив Ігор Сікорський, якого називали “батьком” вертольотобудування.

УНР

Директорія Української Народної Республіки на чолі з Володимиром Винниченком перебралась до Вінниці у 1919 році. Тоді місто на деякий час стало столицею УНР, а готель “Савой” – свого роду будівлею Кабміну. Тут жили очільники міністерств. Саме в стінах готелю Вінниченко зрікся своєї політичної кар’єри, саме тут отримує робочий кабінет Дмитро Маркович, заступник Голови Ради Народних Міністрів, письменник і юрист.

  • У березні 1919-го в “Савої” розташовується штаб Першої Української Радянської дивізії на чолі з Миколою Щорсом.
  • У серпні в готелі зупиняються офіцери Начальної Команди Української Галицької Армії.
  • 16 травня 1920 р. в ресторані готелю відбувся обід Симона Петлюри з Юзефом Пілсудським, першим головою відродженої Польщі.
  • 3 серпня в “Савої” засідає ревком, а коли на Вінниччині встановила контроль радянська влада, приміщення переходять профспілковій Раді й називаються вже Палацом праці. Однак вони й далі виконують функції готелю.

Коли в ці роки тут змінювалась влада, усі керівники обирали місцем перебування будівлю готелю “Савой”.

Німецька окупація

Під час окупації Вінниці в 1941–44 рр. німцями готель “Савой” став місцем трагічних подій. Так, наприклад, біля його стін розстріляли 20 полонених офіцерів. А під час боїв за місто перед його визволенням у 1944-му готель постраждав від артобстрілів і авіанальотів. Пожежа знищила вщент шостий поверх, який називався мансардним, а від самого готелю залишились лише стіни й перекриття. Відновити будівлю вдалося в 1953 році, тоді приміщення отримало нову назву – “Україна”.

Новітня історія

Готель служив потребам гостей міста до 2010 року. Але вже з 1991-го, коли Україна здобула незалежність, переживав серйозний занепад, бо грошей на реставрацію бракувало. У міжнародній класифікації його оцінювали лише на 2 зірки.

У 2010 р. Вінницька міська адміністрація передала будівлю апеляційному адміністративному суду, який обслуговував кілька областей одночасно. Але невдовзі була проведена масштабна реставрація, яка призвела до того, що готель відновив своє існування під старою назвою.

Ідеальне крісло для геймера

0

Сьогодні світ відеоігор стає все більш захоплюючим та різноманітним. Геймери шукають не тільки захоплюючі ігри, а й комфортне обладнання, що дозволяє їм насолоджуватися ігровим процесом на повну котушку. У цій пристрасті до ігор особливе місце посідає геймерське крісло. Цей предмет стає невід’ємною частиною ігрової кімнати, і для багатьох геймерів він навіть стає своєрідним троном, де вони можуть керувати віртуальними королівствами.

Головне завдання крісла геймерського класу – забезпечити максимальний комфорт та підтримку протягом тривалих годин ігрового процесу. Вигнута спинка, регульовані підлокітники, м’яка подушка для попереку, і, звичайно ж, стильний дизайн – все це характеризує ідеальне крісло для геймера. Адже ігровий світ диктує свої правила та потребує особливого підходу до вибору меблів.

При виборі геймерського крісла важливо врахувати ваші особисті уподобання та фізичні особливості. Підходяще крісло допоможе вам не тільки збільшити тривалість ігрових сесій, але й подарує незабутні моменти у віртуальних світах. Адже коли ви сидите у зручному та стильному кріслі, ваші перемоги стають ще яскравішими, а поразки – менш болючими.

Крісло геймерське – не просто меблі

Сучасні геймерські крісла це не просто предмет меблів, вони стають справжніми атрибутами способу життя геймера. Геймерське крісло може виражати вашу індивідуальність і стиль, а також підкреслювати вашу відданість світові відеоігор. Іноді вони прикрашаються логотипами улюблених ігрових франшиз, роблячи їх ще більш впізнаваними та унікальними.

Однак, крім стилю, крісло геймерське має і важливіші характеристики. Він спроектований з урахуванням анатомічних особливостей гравця. Висока спинка підтримує правильне положення спини, а підголовник та подушка для попереку зменшують навантаження на м’язи. Це особливо важливо за тривалих ігрових сесіях, коли кожна деталь має значення.

До того ж, багато геймерських крісел оснащені зручними функціями, такими як вбудовані динаміки та системи вібрації, що дозволяє геймерам ще глибше занурюватися в ігровий світ. Вибираючи крісло для геймера, не забувайте звернути увагу на такі аспекти, які допоможуть зробити ваш ігровий час ще цікавішим.

Підшукуючи своє крісло геймера

Коли настає момент вибору геймерського крісла, важливо приділити увагу як зовнішньому вигляду, а й технічним характеристикам. Перед покупкою вивчіть рейтинги та відгуки, щоб знайти оптимальний варіант для ваших потреб.

Дотримуйтесь балансу між стилем і функціональністю, приділяючи увагу таким параметрам, як матеріали, з яких виготовлено крісло, максимальне навантаження, регулювання та додаткові опції. Не забувайте про свій бюджет – на ринку представлені крісла різної цінової категорії, і ви завжди зможете знайти оптимальний варіант, який задовольнить ваші вимоги.

На завершення, геймерське крісло – це не просто предмет меблів, це інвестиція у ваш комфорт та задоволення від гри. Коли ви сідаєте в нього, ви входите у світ, де кожна хвилина стає незабутньою. Ваше крісло — це ваш простір у віртуальних пригодах, ваше укриття та ваша зброя у боротьбі за перемогу.

Благодійні організації Вінниці

0

Кожен волонтер жертвує своїм часом та ресурсами, аби створити трішечки кращий світ для всіх тих, хто насправді цього потребує. Це ті люди, завдяки яким якість життя піднімається регулярно, а жити стає набагато легше, бо починаєш вірити у справжнє добро, щире та безкорисне. Невипадково дослідження підтверджують, що країни та міста, де громадяни активно включені в волонтерську діяльність, мають більш успішну економіку. Саме тому волонтерство – це не лише дарування, але й інвестиція в краще майбутнє для всіх. Більше розповість vinnytsia.one.

Про важливість благодійних організацій у Вінниці

Благодійність – це тренд сучасного світу. Благодійні фонди Вінниччини – це не лише джерело фінансування для тих, хто опинився в уразливому положенні, але й двигун трансформацій у суспільстві. Збираючи кошти, вони виконують важливу місію не тільки в наданні конкретної допомоги, але й в активному впливі на владні структури. 

Працівники благодійних фондів не обмежуються реагуванням на “гарячі проблеми”. Натомість вони створюють передумови для системних змін, які роблять ці проблеми менш актуальними в майбутньому. Вінницькі фонди приділяють увагу реформам, які поліпшують системи освіти та медицини, фінансують перспективні винаходи, сприяючи науковому та технологічному прогресу. Для тих, хто потребує допомоги, це можливість отримати необхідну підтримку та сприяння у вирішенні складних ситуацій. Для тих, хто хоче надати допомогу, це можливість активно вплинути на соціальний прогрес та внести власний вклад у краще майбутнє для всіх.

Кожна благодійна організація, що створена у Вінниці – це не лише фонд надання допомоги, але й системна реакція на визначений соціальний виклик. Напрямок діяльності та спрямованість на конкретні проблеми визначають також його місію. Наприклад, якщо фонд зосереджений на питаннях дитячого здоров’я, його зусилля не обмежуються простим збором коштів. Волонтери знають, де отримати ефективні ліки за справедливою ціною, де надають психологічну підтримку та вирішують адміністративні питання, пов’язані з лікуванням за кордоном. У Вінниці регулярно проходять різноманітні заходи, благодійні збори та створюються організації, про наймасштабніші з них нижче.

Організація “ДонорUA”, що виникла у період війни

Наше місто не раз доводило, які чудові в нас люди, що готові відгукнутися у будь-якій скрутній ситуації. Скільки благодійних організацій з’явилося на початку війни, скільки звичайних людей допомагали один одному, ставали донорами, аби врятувати життя. Їх безліч. Це все завдяки тому, що у Вінниці є волонтери, які вдало організовують заходи, створюють фонди, вміють знаходити і просити про допомогу. Одним із таких є вінницький центр служби крові “ДонорUA”. 

Місія фонду– забезпечити життєво важливу допомогу через пошук донорів крові та її компонентів.  “Вінницький обласний центр служби крові”, комунальне некомерційне підприємство Вінницької обласної Ради, здійснює збір цільної крові та тромбоцитної маси. У зв’язку із воєнним станом, нинішнім пріоритетом є задоволення потреб військових та цивільного населення у цільній крові, тимчасово не здійснюючи збір плазми крові. Для кроводачі необхідно мати при собі паспорт та ідентифікаційний код (за наявності ID-картки – також довідку про місце реєстрації) або скористатися застосунком Дія. У центрі крові також приймають тромбоцитну масу в жінок під час менструального циклу. У цілому, з 2015 року в “ДонорUA” вже зареєстровано більше 15 тисяч осіб та здійснено майже сотню перевезень крові до фронту. Найбільше фонд потребує донорів із кров’ю з негативним резус-фактором, тож не залишаймося осторонь.

Сучасні активні благодійні організації у Вінниці

Ще однією чудовою благодійною організацією є “Майбутнє без болю”. Їх волонтерська діяльність полягає в уроках здоров’я для дітей, в психологічній адаптації до стоматологічного прийому, наприклад. У сучасному світі нам важливо піклуватися про здоров’я молодого покоління та надавати мати навички для щасливого та високоякісного життя. Тож, ініціативи цього фонду допомагають дітям оволодіти не лише освітою, але й покращити своє фізичне та психологічне благополуччя. Вони надають безкоштовну стоматологічну допомогу дітям соціально-незахищених категорій:  сиротам, діти напівсиротам, дітям одиноких матерів, дітям з обмеженими можливостями.

Варто пригадати й про громадську організацію «Джерело надії України». Це волонтери, що посилюють спроможність громади через правозахисну діяльність та партнерську взаємодію. Їх організація не лише працює над вирішенням конкретних проблем, але й активно взаємодіє з громадськістю, владою, бізнесом та ЗМІ. Вони вивчають, сприяють та захищають права людини в усіх аспектах життя, намагаючись забезпечити справедливе та рівноправне суспільство для кожного.

Турбуються про здоров’я і у фонді “Людина”. Вони часто є учасниками різноманітних заходів для відновлення фізичного та психологічного стану вінничан. Їх місія полягає в організації піших, кінних прогулянок, екскурсій, майстер-класів, в розвитку економіки України. ВПО фонд приймає безкоштовно. Для інших – невелика плата, з якої частина буде витрачена на людей, що постраждали від війни. Вони роблять усе, аби мешканці міста відчували себе щасливими і могли створювати нові проєкти для перемоги та кращого майбутнього країни. 

Історія Вінницької лікарні імені Миколи Пирогова

0

Вінницька обласна клінічна лікарня імені Миколи Пирогова завжди була не просто медичним закладом, а символом дбайливої та висококваліфікованої медичної допомоги ще з 1917 року. Вона відчинила свої двері найперше для місцевих мешканців, а також для пацієнтів з прилеглих районів. Далі на vinnytsia.one.

Відкриття цієї лікарні було ініційоване Вінницьким Пироговським медичним товариством, яке мало на меті задовольнити величезну потребу в лікуванні хворих. Раніше, місцева земська лікарня, що розпочала свою роботу в 1905 році, вже не могла фізично впоратися із кількістю пацієнтів, тому виникла необхідність у створенні нового лікувального закладу, який міг би відповідати вимогам сучасної медицини та надавати якісну допомогу всім, хто цього потребує.

Початок історії та відкриття лікарні

В 1905 році міська управа спорудила лікарню, проте утримання її виявилося неефективним. Тоді міська та земська повітова управи об’єднали свої зусилля та відкрили нову лікарню, призначену для міських та повітових хворих. Ця лікарня налічувала 25 ліжок та приблизно тридцять співробітників.

Через п’ять років Подільське губернське земство оголосило про Всеросійський збір коштів для спорудження лікарні у повітовому місті Вінниці. Головною метою цього проєкту стало вшанування пам’яті Миколи Пирогова, видатного хірурга, педагога та громадського діяча. Тоді було 100 років від дня його народження. Трохи пізніше у місті розпочав роботу Всеросійський Пироговський з’їзд. На його відкритті виступив видатний хірург Людвіг Іванович Маліновський. Під час цього заходу також було урочисто відкрито пам’ятник Пирогову – велику кам’яну брилу із гіпсовим скульптурним бюстом. У квітні 1913 року був урочисто закладений перший камінь майбутньої лікарні, а влітку 1914 на ділянці  вже височіли п’ять перших корпусів. Проте внутрішні роботи були припинені через виникнення Першої світової війни. Однак, навесні 1917 року корпуси були добудовані та освячені.

Микола Пирогов

Пироговська лікарня завжди мала амбіції бути провідним хірургічним закладом, тож з самого спочатку покладалася на талант видатного хірурга Людвіга Маліновського. Але через його трагічну загибель під час освячення лікарні, він все ж не зміг попрацювати у лікарні. Замість нього сподівання поклали на відомого хірурга і доктора медицини Миколу Болярського. Він працював у закладі більше двадцяти одного року. Протягом 19 з них Болярський виконував обов’язки не лише хірурга, але й головного лікаря, тому неабияк відзначився в історії лікарні. Взагалі протягом 94 років існування закладу ним керувало одинадцять видатних головних лікарів.

Боротьба за існування у роки революцій

Перші роки створення та розвитку лікарні збіглися із подіями двох важливих революцій – 1917 року та громадянської війни. Як для всіх вінничан,  так і для колективу лікарні цей період супроводжувався численними змінами у владі у 1917-1920 роках. Особливо тяжко було в 1918-1919 роках, коли австро-угорські війська окупували Вінничину за запрошенням уряду Української Народної Республіки. В цих нелегких умовах лікарню було виведено зі свого приміщення, і протягом певного часу вона розміщувалась на території сучасної психлікарні. Нестача лікарських засобів, перев’язувальних матеріалів, голод та поширення різних захворювань, таких як тиф, скарлатина і дизентерія, робили ці роки важким випробуванням для колективу лікарні. Вони боролися за своє існування та право на надання допомоги.

З початку 1920-х років ситуація в країні поступово стабілізувалась, і разом з цим Пироговська лікарня почала нормалізувати свою роботу. Проте наслідки трагічних років війни все ж давали про себе знати. Навіть після закінчення конфлікту, лікарні доводилося надалі допомагати пораненим фронтовикам та надавати медичну допомогу вінничанам. Наприкінці 1921 року лікарні довелося організувати відділення для дітей-сиріт, які постраждали від голоду в різних регіонах губернії. Це було ще одним із найскладніших випробувань для всього медперсоналу. 

Розвиток лікарні у освітній сфері. Жорстокі умови у роки війни

У 1921 році в Україні розпочалася глобальна реформа освіти, охоплюючи як загальну, так і професійну освіту. Пріоритетами в професійній освіті молодої держави стали аграрний сектор та промисловість. У цей самий 1921 рік почав розвиватися і медичний освітній напрямок на Вінниччині. Відкриття акушерських, медсестринських шкіл, медичних курсів та фармацевтичного технікуму стали важливими кроками у підготовці фахівців. Пироговська лікарня стала основною учбовою базою для підготовки медичних кадрів. Згодом лікарня стала базою для Вінницького філіалу Київського інституту удосконалення лікарів та фармацевтичного інституту з вечірньою формою навчання. Починаючи з 1934 року, після відкриття у Вінниці стаціонарного медичного інституту за ініціативи головного лікаря Миколи Болярського, Пироговка є його незмінною клінічною базою.

Велика Вітчизняна війна також важко вплинула на всю державу, і колектив лікарні не був винятком. Багато медиків воювали проти німецьких загарбників на фронті, але не всі з них повернулися до цивільної медичної роботи. Ті, хто залишились, надавали допомогу пораненим та хворим навіть у найгірших умовах. Після окупації міста лікарню знову виселили зі свого приміщення. Протягом понад двох років після медичнй заклад розміщувався на трьох поверхах правого крила морфологічного корпусу Вінницького медичного інституту. Медики, ризикуючи власним життям і незважаючи на заборони окупантів, надавали допомогу пораненим, включаючи навіть партизанів. Крім того, лікарі видавали фіктивні довідки про захворювання на туберкульоз молодим людям, щоб врятувати їх від примусового вивозу до Німеччини.

Із наближенням радянських військ до Вінниці, окупанти ставали все більш жорстокими. Під час численних облав вони намагалися відібрати запаси харчів і навіть спробували зруйнувати морфологічний корпус медичного інституту. Проте лише самовідданість медиків врятували поранених воїнів від фашистського насильства. Колектив запобіг закладенню вибухівки в лікарняному приміщенні, а також медики врятували всіх хворих під час важких обставин на початку березня 1944 року. Водночас, водогін і електростанція припинили свою роботу, залишивши лікарню без води. Світла та опалення під час морозних днів просто не було.

Новітні технології у наші роки

Нині в лікарні імені Миколи Пирогова працює приблизно 400 медиків. Серед них 10 заслужених лікарів України, 25 кандидатів медичних наук та майже двісті фахівців з вищою кваліфікаційною категорією. Загальна кількість співробітників становить приблизно дві тисячі осіб.

Кожного року працівниками закладу впроваджується понад 80 новітніх технологій діагностики та лікування. Серед них виділяються малоінвазивні хірургічні втручання в абдомінальній хірургії, гінекології та урології. Здійснюється заміна колінних, кульшових та ліктьових суглобів на штучні, імплантується штучний водій ритму серця, проводиться перитоніальний діаліз для хворих із хронічним гломерулонефритом, виконується ксенопластика для хворих з важкими опіками шкіри. Також здійснюється магнітно-резонансна томографія головного та спинного мозку і органів черевної порожнини, проводяться рентген-операції на судинах з проведенням локальної хіміотерапії.

Саме тому Вінницька обласна клінічна лікарня з гордістю носить ім’я Миколи Івановича Пирогова та регулярно підтверджує свою значимість для вінничан. Сподіваємось, що найбільші висоти Пироговки та її талановитого колективу попереду. 

.,.,.,.,.